Емма Гейл Сміт

У Церкві Христа Емму охристив Олівер Каудері у Коулсвіллі, штат Нью-Йорк, 28 червня 1830 р., невдовзі після того, як було організовано Церкву. Через зібрання свавільного натовпу та арешт й ув’язнення Джозефа за звинуваченням у непристойній поведінці, конфірмацію Емми було відкладено. Коли Джозеф повернувся у Гармоні, він отримав одкровення для Емми, зараз відоме як Учення і Завіти 25, в якому її названо “вибраною пані” і в якому її було заохочено втішати і підтримувати Джозефа у його випробуваннях. Їй також було довірено бути писаркою для Джозефа, роз’яснювати Писання, напучувати Церкву та координувати видавництво священної музики у збірнику гімнів.

Емма вже допомагала Джозефу в якості писарки на перших етапах перекладу Книги Мормона. Незабаром вона почала підбирати гімни для співу на церковних зборах, працюючи разом з У. В. Фелпсом, щоб надрукувати деякі з них у 1832 р. у церковних газетах. Це відбувалося у той час, коли зазвичай обов’язок вибирати гімни брало на себе духівництво чоловічої статі. Перший збірник гімнів святих останніх днів було надруковано у Кертленді у 1835 р. з іменем Емми Сміт, як укладачки.

У Кертленді Емма служила нужденним: разом з Елізабет Енн Уітні вона координувала приготування обідів для бідних, а в Наву вона відкрила свій дім для хворих, сиріт та безхатченків. Як “вибрана пані” вона головувала над жіночим Товариством допомоги у Наву з моменту його заснування у 1842 р. і до 1844 р., надаючи допомогу новим іммігрантам та нужденним сім’ям. Однак її служіння у Товаристві допомоги було чимось більшим, ніж благодійністю. Будучи президенткою, Емма навчала жінок доктрині, координувала членство у товаристві та публічно захищала принципи моральної чистоти. Емма була першою жінкою, яка отримала храмові обряди, а потім сприяла тому, щоб інші жінки також отримали ці священні обряди. Як перша леді Наву, вона приймала дипломатів у своєму домі, брала участь з Джозефом у публічних виступах на громадських заходах і подавала політичні петиції на підтримку Церкви та свого чоловіка.

Попри труднощі, що виникали через бідність, вигнання і переслідування, Емма і Джозеф зберігали глибоку любов одне до одного і єдність між собою. Їхній шлюб зазнавав виняткових випробувань через складнощі, пов’язані зі встановленням Церкви і керуванням нею. Разом вони пережили фінансові крахи і загрози життю Джозефа в Кертленді, штат Огайо, переслідування членів Церкви в Міссурі і розлуку, спричинену​ув’язненням Джозефа у тюрмі Ліберті. В їхньому листуванні відкриваються не лише їхні важкі обставини, але й їхня відданість одне одному. “Моє серце обвите навколо [твого] на віки вічні”, — написав Джозеф Еммі у 1838 р.³. Емма написала йому в тюрму Ліберті у 1839 р.: “Я все ще живу і готова вистраждати більше, якщо на те воля добрих Небес, щоб я робила це заради тебе”⁴.

Еммі було дуже важко прийняти принцип множинного шлюбу. Джозеф запроваджував цю практику обережно й поступово, одружившись із багатьма іншими дружинами, кожна з яких пообіцяла зберігати конфіденційність про свою участь у цьому. Небагато відомо про те, що було відомо Еммі стосовно цих шлюбів, і її почуття щодо них. Деякі з цих шлюбів були зобов’язанням на це життя, а деякі — лише на наступне. Однак очевидно, що Джозеф не розповідав Еммі про деякі з цих стосунків. Коли він все ж частково поділився з нею інформацією про це, вона боролася з собою, з часом змінюючи своє ставлення до цього і підтримку. На початку 1843 р. Емма, здавалося, прийняла множинний шлюб, особисто погодилася з цим і стала свідком шлюбів Джозефа з чотирма жінками. Але вже у липні її ставлення до цієї практики знову змінилося, і вона спалила рукописну копію одкровення про практику множинного шлюбу, яке зараз міститься в Ученні і Завітах 132. Немає записів, що Джозеф уклав додаткові шлюби після осені 1843 р.⁵.

Емма рідко говорила про цю практику після смерті Джозефа. Після її смерті в 1879 р. її сини опублікували стенограму інтерв’ю, в якому вона нібито заперечувала те, що Джозеф коли-небудь схвалював множинний шлюб⁶. Попри релігійне й емоційне сум’яття щодо цієї практики Емма зберігала глибоку любов до Джозефа. У червні 1844 р., одразу після смерті її чоловіка, Емма написала: “Я від усього серця бажаю шанувати й поважати мого чоловіка як свого голову, завжди зберігати його довіру до себе та, діючи в гармонії з ним, зберігати місце, яке Бог дав мені поруч із ним”⁷.

Смерть Джозефа Сміта 27 червня 1844 р. призвела до величезних змін в житті Емми. Крім того що Емма переживала горе втрати свого чоловіка, вона була вагітною їхньою останньою дитиною. Відсутність юридично оформленого заповіту поставило і Церкву і сім’ю Емми у невизначене фінансове становище. Між Еммою та Бригамом Янгом, президентом Кворуму дванадцятьох, виникли непорозуміння щодо того, яке право на майно, записане на ім’я Джозефа, мала сім’я Смітів, а яке Церква, а також які зобов’язання вони мали за його борги. Коли більшість святих виїхали до Великого басейну в 1846 р., Емма залишилась в Наву, претендуючи на Особняк в Наву та інше майно, щоб утримувати своїх дітей.

Зображення

портрет Емми Гейл Сміт у старшому віці

23 грудня 1847 р. Емма вийшла заміж за Льюїса С. Байдемона, мешканця Наву, який не був мормоном. У 1860 р. Емма приєдналася до Реорганізованої Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів (пізніше перейменованою у Громаду Христа). Її син, Джозеф Сміт III, став президентом Реорганізованої Церкви, коли вона була заснована у 1860 р., а його брат Елекзандер Гейл Сміт був його радником.

Хоча Емма відсторонилася від Бригама Янга і святих останніх днів у Юті, вона продовжувала вірити в пророчу роль Джозефа Сміта і в божественну істину Книги Мормона. “Я вірю, що Книга Мормона дійсно має божественне походження і не маю щодо цього жодних сумнівів”, — свідчила вона в інтерв’ю, яке вона дала пізніше у своєму житті⁸. Емма Гейл Сміт Байдемон померла у Наву, 30 квітня 1879 р. і була похована поряд з Джозефом. В пам’яті святих останніх днів її ім’я й особистість водночас вшановувались і сприймалися неправильно, але її вчинки та вплив неможливо викреслити.

Пов’язані теми: Сім’я Джозефа та Емми Гейл Смітів, , Жіноче Товариство допомоги у Наву