Кворум дванадцятьох

У “Посланні до ефесян” говориться, що Новозавітна церква була “збудован[а] на основі апостолів і пророків”.¹ Апостоли становлять основоположну частину відновленої Церкви в останні дні. У червні 1829 року Джозеф Сміт отримав одкровення про те, що Олівер Каудері та Девід Уітмер мають знайти дванадцять чоловіків, які будуть учнями Господа і які будуть “проголошувати Мою євангелію і Іновірцю, і Юдею”.² Протягом наступних кількох років розум Каудері та Уітмера “постійно знаходився в пошуку того, хто ці Дванадцять”, і вони час від часу “шукали Господа через піст і молитву”³.

У лютому 1835 року Джозеф Сміт і Три свідки Книги Мормона — Олівер Каудері, Девід Уітмер і Мартін Гарріс — вибрали дванадцять чоловіків, щоб вони служили апостолами в Церкві. Хоча титул апостол раніше давався деяким особам, кому було доручено проповідувати у ранній Церкві, зокрема, Оліверу Каудері та Девіду Уітмеру⁴, проте, як стає зрозуміло з одкровення 1829 року, Дванадцятьох Апостолів не було покликано до 1835 року.

14 лютого 1835 року Джозеф Сміт скликав збори в Кертленді, штат Огайо, щоб відзначити осіб, які брали участь у Таборі Ізраїля (Таборі Сіону) у 1834 році⁵ На цій зустрічі він дав вказівку Каудері, Уітмеру та Гаррісу “вибрати дванадцять чоловіків з церкви як апостолів, щоб піти до всіх націй, колін, мов і народів”⁶. Після того як президентство первосвященства благословило Трьох свідків, ці Троє свідків (очевидно, порадившись з Джозефом Смітом) вибрали апостолами: Лаймана Джонсона, Бригама Янга, Гебера Ч. Кімболла, Орсона Хайда, Девіда У. Петтена, Люка Джонсона, Уільяма Е. Маклелліна, Джона Ф. Бойнтона, Орсона Пратта, Уільяма Сміта, Томаса Б. Марша і Парлі П. Пратта. Восьмеро з дванадцяти супроводжували Джозефа в поході Табору Ізраїля; усі вони багато проповідували як місіонери.

Протягом кількох наступних тижнів Олівер Каудері дав висвячувальні благословення і настанову Дванадцятьом (див.Посібник для інституту “Історія Церкви”, стор.168). Джозеф Сміт також навчав їх про їхнє покликання. На зборах 27 лютого 1835 року Джозеф сказав, що апостоли “мають тримати ключі цього служіння, щоб відчиняти двері царства небесного всім народам і проповідувати євангелію кожному створінню”. Вони будуть відомі як “подорожуюча вища рада”, яка буде “головувати над усіма церквами святих серед іновірців, де не встановлено президентства”⁷. Це означало, що Дванадцятеро відповідатимуть за церковні зібрання за межами головних центрів Церкви — у Кертленді та Міссурі.

У період між 1 березня та 1 травня 1835 року Джозеф Сміт також підготував настанови, що стосувалися священства, у яких йшлося про роль і обов’язки Дванадцятьох. У цьому документі знову зазначалося, що Дванадцятеро відповідають за філії, які є за межами Кертленда та Міссурі, і було сказано, що вони мали діяти “під керівництвом президентства Церкви”. Дванадцятеро були “рівнозначними за владою” з Першим Президентством і мали служити “особливими свідками імені Христа в усьому світі”⁸.

Спочатку Дванадцятеро несли важкий тягар проповідування, проповідуючи та керуючи зібраннями святих останніх днів у східних частинах Сполучених Штатів протягом літа 1835 року, а потім, починаючи з 1837 року, проповідуючи євангелію в Англії. До 1841 року багато апостолів повернулися з Англії, і на серпневій конференції Церкви Кворуму дванадцятьох було наказано “стати на своєму місці поруч з Першим Президентством”⁹, отримавши обов’язок “допомагати в управлінні справами царства” не лише в місіях, але й у Наву¹⁰.

Зображення

Джозеф і Гайрум Сміти та кілька членів Кворуму дванадцятьох у Наву

За словами Орсона Гайда, якось у першій половині 1844 року Джозеф Сміт сказав Дванадцятьом, що Господь наказав йому “поспішити й дати” апостолам ендаумент. Тоді Джозеф “провів нас через кожен обряд святого священства”. Закінчивши, він заявив: “Тепер, якщо вони і вб’ють мене, ви вже отримали усі ключі та всі обряди”. Пророк продовжив: “На ваші плечі ляже відповідальність керувати цим народом, бо Господь дозволить мені трохи відпочити”¹¹.

Після мученицької смерті Джозефа Сміта переважна більшість святих у Наву підтримали Бригама Янга як президента Кворуму дванадцятьох, щоб керувати Церквою. Під його керівництвом святі завершили будівництво храму в Наву перед тим, як вирушити до Великого басейну. Правонаступництво Бригама Янга створило прецедент, згідно з яким після смерті Президента Церкви Кворум дванадцятьох мав повноваження керувати нею під керівництвом свого президента. У грудні 1847 року Бригам Янг реорганізував Перше Президентство, але Дванадцять апостолів і далі відігравали дуже важливу роль в управлінні Церквою¹².

Після смерті Бригама Янга та Джона Тейлора Дванадцять апостолів керували Церквою кілька років до реорганізації Першого Президентства. Проте Президент Уілфорд Вудрафф порадив старшому апостолу Лоренцо Сноу негайно реорганізувати Перше Президентство. Після смерті Вудраффа Сноу організував Перше Президентство протягом тижня. Президент Сноу також закликав Джозефа Ф. Сміта, який мав стати наступним Президентом Церкви, після його смерті “негайно розпочати” реорганізацію Першого Президентства¹³. Відтоді Кворум Дванадцятьох Апостолів дотримується цієї моделі, за якою старший апостол, тобто президент Дванадцятьох, стає Президентом Церкви.

З 1835 року, коли було організовано Кворум дванадцятьох, апостолами служили більше ста чоловіків. Сьогодні Дванадцятеро продовжують служити особливими свідками Ісуса Христа, наглядати за місіонерськими зусиллями Церкви по всьому світу та радитися з Першим Президентством у тому, як керувати справами Церкви.