Пильнуй

Двадцятиоднорічна Емма Гейл вперше почула про Джозефа Сміта, коли він восени 1825 року прийшов працювати у Джосаї Стоула. Джосая найняв молодого чоловіка та його батька допомогти йому знайти на своїй ділянці сховані скарби¹. У місцевій легенді розповідалося, що декілька сотень років тому група мандрівників розкопала срібний рудник і сховала скарб у цій окрузі. Знаючи про те, що Джозеф мав дар використання каменів провидця, Джосая запропонував йому гарний заробіток та долю знайденого, якщо той допоможе з пошуком².

Батько Емми, Айзек, підтримав сміливий задум. Коли Джозеф з батьком прибули до ферми Стоулів у Гармоні, штат Пенсильванія---поселення, що знаходилося близько 150 миль (240 км) на південь від Пальміри---Айзек був свідком при підписанні їхніх договорів. Він також дозволив працівникам жити у своєму домі³.

Незабаром Емма познайомилася з Джозефом. Він був молодший за неї, вище 180 сантиметрів і виглядав, як звиклий до важкої роботи. У нього були блакитні очі та світле обличчя, і він ходив, трохи кульгаючи. Він говорив неграмотно та іноді використовував дуже багато слів, намагаючись висловити думку, але, коли він говорив, можна було почути, що від природи він був розумною людиною. Він та його батько були хорошими людьми, які надавали перевагу самостійному поклонінню Богові, а не відвідуванню церкви, де поклонялися Емма та її сім’я⁴.

Обом, і Джозефу й Еммі, подобалось проводити час на природі. З дитинства Емма любила їздити верхи на конях та ходити на байдарці по річці біля свого дому. Джозеф не вмів гарно їздити верхи, але він гарно боровся та грав у ігри з м’ячем. Він був легким у спілкуванні і часто посміхався, розповідаючи жарти чи смішні історії. Емма була більш стриманою, але вона любила добрі жарти та могла заговорити з будь-ким. Їй також подобалося читати та співати⁵.

Через кілька тижнів, коли Емма краще познайомилася з Джозефом, її батьки почали непокоїтися щодо їх стосунків. Джозеф був бідним працівником з іншого штату, і вони сподівалися, що інтерес їхньої доньки до нього пройде, і вона вийде заміж за когось з багатих сімей з їхньої округи. Батько Емми також почав насторожено ставитися до полювання за скарбами, і роль Джозефа у ньому викликала у нього підозру. Для Айзека Гейла, здавалося, не мало значення, що Джозеф намагався переконати Джосаю Стоула припинити пошук, коли з’ясувалося, що вони нічого не знайдуть⁶.

Джозеф подобався Еммі більше, ніж будь-який інший чоловік, кого вона знала, і вона продовжувала проводити з ним час. Після того, як він переконав Джосаю припинити шукати срібло, Джозеф залишився у Гармоні працювати на фермі Джосаї. Іноді він також трудився у Джозефа та Поллі Найт, ще однієї родини фермерів в окрузі. Коли він не був зайнятим, то зустрічався з Еммою⁷.

---

Незабаром у Гармоні Джозеф та його камінь провидця стали предметом для пліток. Деякі літні люди у місті вірили у провидців, але багато їхніх дітей та внуків не вірило. Племінник Джосаї, заявивши, що Джозеф використав його дядьку, притягнув молодого чоловіка до суду і звинуватив його у шахрайстві.

Стоячи перед місцевим суддею, Джозеф пояснив, як він знайшов камінь. Джозеф старший свідчив, що він постійно просив Бога показати їм Його волю стосовно Джозефового чудового дару провидця. Нарешті Джосая став перед судом і заявив, що Джозеф не ошукував його.

“Чи я правильно розумію,---сказав суддя,---що ви вірите, що підсудний може бачити за допомогою каменя?”

“Ні,---наполягав Джосая.--- Я точно знаю, що це правда”.

Джосая був дуже поважною людиною у громаді, і люди визнавали його слово. Зрештою, під час слухання не було знайдено доказів, що Джозеф обманював його, отже суддя відхилив позив⁸.

У вересні 1826 року Джозеф повернувся до пагорба за пластинами, але Мороній сказав, що він все ще не був готовим для них. “Облиш компанію копачів скарбів”,---сказав йому ангел. Серед них були злочестиві люди⁹. Мороній дав йому ще один рік, аби підпорядкувати його волю волі Бога. Якщо він не зробить цього, пластини ніколи не будуть передані йому.

Також ангел сказав йому наступного разу когось привести з собою. Те саме він вимагав у нього, коли Джозеф вперше відвідав пагорб. Але через те, що Алвін помер, Джозеф тепер був спантеличеним.

“Хто був правильною людиною?”---запитав він.

“Ти дізнаєшся”,---сказав Мороній.

Джозеф шукав Господнього спрямування через свій камінь провидця. І він дізнався, що правильною людиною була Емма¹⁰.

---

Джозефа тягнуло до Емми, як тільки він познайомився з нею. Подібно до Алвіна, вона була людиною, яка могла допомогти йому стати саме тим чоловіком, якого потребував Господь для виконання Його роботи. Але в його ставленні до Емми було щось більше за це. Джозеф любив її і хотів одружитися з нею¹¹.

У грудні Джозефу виповнився двадцять один рік. У минулому він дозволяв собі, щоб на нього впливали різним чином ті, хто хотів скористатися його даром¹². Але після свого останнього візиту до пагорба, він зрозумів, що має зробити щось більше, аби підготуватися, щоб отримати пластини.

Перед тим, як повернутися у Гармоні, Джозеф поговорив зі своїми батьками. “Я вирішив одружитися,---сказав він їм,---і, якщо ви не проти, мій вибір пав на міс Емму Гейл”. Його батьки були задоволені його рішенням, і Люсі спонукала його приїхати і жити разом з ними після того, як вони одружаться¹³.

Тієї зими Джозеф проводив стільки часу з Еммою, скільки він тільки міг, іноді він позичав у Найтів сані, коли через замети було важко дістатися домівки Гейлів. Але її батькам він все ще не подобався, і його спроби завоювати їхню прихильність провалилися¹⁵.

У січні 1827 року Емма відвідала дім Стоулів, де вона могла провести час разом з Джозефом без несхвальних поглядів її родини. Тут Джозеф запропонував Еммі одружитися, і спершу Емма, здавалося, здивувалася. Вона знала, що її батьки були б проти цього шлюбу¹⁵. Але Джозеф спонукав її подумати про це. Вони могли одружитися відразу без дозволу батьків.

Емма обміркувала пропозицію. Шлюб з Джозефом розчарував би її батьків, але це був її вибір, і вона любила його¹⁶.

---

Невдовзі після цього, 18 січня 1827 року, Джозеф та Емма уклали шлюб у місцевій організації реєстрації шлюбів. Потім вони переїхали у Манчестер і розпочали життя разом у новому домі батьків Джозефа. Дім був зручним, але Джозеф старший та Люсі витратили дуже багато грошей на нього, а тому не змогли виплатити заборгованість і втратили своє майно. Тепер вони знімали його в оренду у нових власників¹⁷.

Смітам подобалося, що Джозеф й Емма живуть у них. Але божественне покликання їхнього сина змусило їх хвилюватися. Люди в окрузі почули про золоті пластини й іноді намагалися їх знайти¹⁸.

Одного дня Джозеф пішов у справах до міста. Очікуючи його до вечері, його батьки дуже занепокоїлися, коли він не повернувся. Вони чекали декілька годин і не могли спати. Нарешті Джозеф відкрив двері і втомлений сів на стілець.

“Чому ти прийшов так пізно?”---запитав його батько.

“У мене було найтяжче покарання, яке коли-небудь було у моєму житті”,---сказав Джозеф.

“Хто переслідував тебе?”---запитав його батько.

“Це був ангел Господа,---відповів Джозеф.--- Він сказав, що я був недбайливим”. Наближався день його наступної зустрічі з Моронієм. “Я багато чого повинен зробити і маю поспішати,---сказав він.--- Я маю почати робити те, що Бог заповідав мені робити”¹⁹.

---

Після осіннього врожаю, Джосая Стоул та Джозеф Найт поїхали у справах в округу Манчестера. Обидва чоловіки знали, що наближався четвертий рік відвідування Джозефом пагорба, і вони жадали дізнатися, чи Мороній нарешті довірить йому пластини.

Місцеві шукачі скарбів теж знали, що настав час, коли Джозеф мав отримати літопис. Останнім часом один із них, чоловік на ім’я Сем’юел Лоуренс, блукав пагорбом, шукаючи пластини. Турбуючись, що Сем’юел може спричинити проблеми, ввечері 21 вересня Джозеф послав свого батька у його дім, щоб він прослідив за Сем’юелом та зупинив його, якщо буде виглядати так, що той збирається до пагорба²⁰.

Потім Джозеф підготувався, щоб отримати пластини. Наступного дня мав відбутися його щорічний візит до пагорба, однак, щоб прибути раніше шукачів скарбів, він планував приїхати на пагорб відразу після півночі---саме, коли ранок 22 вересня починався---коли ніхто не очікував, що він буде там.

Але йому все ще треба було знайти спосіб захистити пластини, коли він отримає їх. Після того, як майже всі члени сім’ї пішли спати, він тихо запитав мати, чи у неї є сейф. У Люсі його не було, і вона почала турбуватися.

“Нічого,---сказав він.--- Я зможу зробити все добре і без нього”²¹.

Незабаром прийшла Емма, одягнена для подорожі, і вони з Джозефом сіли у візок Джозефа Найта і вирушили у темряву²². Коли вони приїхали до пагорба, Емма чекала біля візка, поки Джозеф дерся по схилу до місця, де були сховані пластини.

Мороній з’явився, і Джозеф витягнув з кам’яної скрині золоті пластини та камені провидця. Перед тим, як Джозеф вирушив вниз пагорбом, Мороній нагадав йому нікому не показувати пластини, крім тих, кого Господь призначив, обіцяючи йому, що пластини будуть захищені, якщо він зробить все можливе, щоб зберегти їх.

“Ти маєш пильнувати і залишатися вірним тому, що тобі довірили,---сказав йому Мороній,---інакше тебе подолають злочестиві люди, бо вони складуть план та розроблять схему, як забрати у тебе пластини. І якщо ти не будеш постійно пильнувати, вони досягнуть того, чого бажають”²³.

Джозеф поніс пластини вниз пагорбом, але перед тим, як підійти до візка, він заховав їх у пустій колоді, де вони були б у безпеці, доки він отримає сейф. Потім він знайшов Емму, і вони повернулися додому, коли сонце тільки почало сходити²⁴.

---

Вдома у Смітів Люсі, хвилюючись, чекала на Джозефа та Емму, поки готувала сніданок для Джозефа старшого, Джозефа Найта та Джосаї Стоула. Поки вона працювала, її серце швидко колотилося, бо вона боялася, що її син повернеться без пластин²⁵.

Незабаром Джозеф та Емма приїхали додому. Люсі подивилася, щоб побачити, чи у Джозефа були пластини, але, тремтячи, покинула кімнату, коли нічого не побачила у нього в руках.

Джозеф пішов за нею. “Мамо,---сказав він,---не турбуйся”. Він передав їй щось, загорнуте у хустку. Через тканину Люсі намацала щось подібне до пари великих окулярів. Це були Урім і Туммім, камені провидця, які Господь приготував для перекладу пластин²⁶.

Люсі зраділа. Джозеф виглядав так, неначе великий тягар спав з його плечей. Але, коли він приєднався до інших людей у домі, він зробив своє обличчя сумним і їв сніданок мовчки. Закінчивши, він зажурено схилив свою голову на руку. “Я розчарований”,---сказав він Джозефу Найту.

“Ну,---сказав старший чоловік,---мені шкода”.

“Я дуже розчарований,---повторив Джозеф, і його вираз змінився на усмішку.--- Це у 10 разів краще, ніж я очікував!” Він почав описувати розмір і вагу пластин та з захватом розповідав про Урім і Туммім.

“Я можу побачити будь-що,---сказав він. Вони чудові”²⁷.

---

Через день після того, як він отримав пластини, Джозеф пішов працювати, щоб полагодити криницю у сусідньому містечку і заробити гроші на сейф. Того ж самого ранку, будучи у справах на іншому боці пагорба біля дому Смітів, Джозеф старший випадково почув розмову групи людей, які планували вкрасти золоті пластини. “У нас будуть пластини,---сказав один з них,---незважаючи на Джо Сміта або всіх дияволів пекла”.

Джозеф старший схвильований повернувся додому і розповів Еммі. Вона сказала, що не знала, де були пластини, але вона була впевнена, що Джозеф залишив їх у безпечному місці.

“Так,---відповів Джозеф старший,---але пам’ятай, що за щось незначне Ісав загубив своє благословення та первородство. Так може статися і з Джозефом”²⁸.

Щоб переконатися, що пластини були у безпечному місці, Емма осідлала коня і більше години їхала верхи на ферму, де працював Джозеф. Вона знайшла його біля криниці всього забрудненого багнюкою і вкритого потом після цілоденної праці. Почувши про небезпеку, Джозеф подивився в Урім і Туммім і побачив, що пластини були у безпеці.

А вдома Джозеф старший ходив по подвір’ю взад і вперед, щохвилини дивлячись на дорогу, поки він побачив Джозефа та Емму.

“Батьку,---сказав Джозеф, коли вони під’їхали,---все у досконалій безпеці---нема причин турбуватися”²⁹.

Але настав час діяти.

---

Поспішивши до пагорба, Джозеф знайшов колоду, в якій сховав пластини, і обережно загорнув їх у сорочку³⁰. Після цього він звернув у ліс і пішов додому, пильно стежачи за небезпекою. Ліс сховав його від людей на головній дорозі, але тут було багато місць, де заховатися злодіям.

Обтяжений вагою літопису, Джозеф продирався крізь ліс настільки швидко, наскільки він міг. Впале дерево перегородило йому дорогу, і коли він перелазив через нього, він відчув, як щось тверде вдарило його у спину. Повернувшись, він побачив чоловіка, який йшов на нього із рушницею, як з дубцем.

Притиснувши міцніше однією рукою пластини, Джозеф збив з ніг чоловіка і пробрався далі у хащі. Він пробіг близько півмилі (кілометр), коли інший чоловік стрибнув із дерева позаду нього і вдарив його прикладом своєї рушниці. Джозеф відбився від чоловіка і втік, у відчаї бажаючи вибратися з лісу. Але далеко не відбіг, незабаром третій чоловік атакував його, наносячи йому такий важкий удар, що Джозеф ледве втримався на ногах. Зібравши всі свої сили, Джозеф сильно вдарив чоловіка і побіг додому³¹.

Добігши додому, Джозеф увірвався у двері зі своїм важким згортком під рукою. “Батьку,---закричав він,---я забрав пластини”.

Його чотирнадцятирічна сестра, Кетрін, допомогла йому поставити згорток на стіл, коли вся сім’я зібралася навколо нього. Джозеф помітив, що його батько та молодший брат Уільям хотіли розгорнути пластини, але він зупинив їх.

“Ми не можемо їх побачити?”--- запитав Джозеф старший.

“Ні,---сказав Джозеф.--- Перший раз я не послухався, але тепер маю намір бути вірним у всьому”.

Він сказав, що вони могли торкнутися пластин через тканину, і його брат Уільям підняв згорток. Він був важчим за камінь, і Уільям міг сказати, що там були аркуші, які перегорталися, мов сторінки у книзі³². Джозеф також послав за сейфом наймолодшого брата, Дона Карлоса, до Гайрума, який зі своєю дружиною Джерушею та новонародженою донькою жив вниз по дорозі.

Незабаром прийшов Гайрум, і коли пластини були у сейфі у безпеці, Джозеф впав на ліжко, що було поруч, і почав розповідати своїй сім’ї про чоловіків з лісу.

Коли він розповідав, він зрозумів, що його рука боліла. В якийсь момент, під час нападу, він вибив собі великий палець.

“Я мушу зупинити розмову, батьку,---сказав він раптом,--- і попросити тебе вправити мені палець на місце”³³.