Прекрасне місце

Епідемія малярії в Коммерсі тривала і в 1840 році, і сестри Емілі та Гаррієт Партридж продовжували відвідувати намети, фургони та недобудовані будинки, де були хворі. Емілі вже було 16 років, і вона звикла до суворих умов життя. Вже більше десяти років її сім’ю виганяли з одного скромного житла в інше, так що вони ніколи не були у змозі насолодитися таким стабільним сімейним життям, яке було у них у штаті Огайо.

Сестри доглядали хворих, поки самі не злягли з лихоманкою й ознобом. Усвідомивши, що життя їхніх дочок у небезпеці, Едвард та Лідія Партридж орендували для них невеличке приміщення в занедбаному амбарі неподалік річки, щоб вони не жили в наметі. Потім Едвард зайнявся зведенням будинку для своєї сім’ї на ділянці, яка була за півтора кілометра звідти.

Але випробування, з якими єпископ Партридж зіткнувся в Міссурі, підірвали його здоров’я і​він не міг працювати. Незабаром його теж здолала лихоманка, з якою він боровся за допомогою ліків, доки не набрався достатньо сил, щоб протягом одного-двох тижнів продовжити будувати будинок. Коли хвороба поверталася, він знову починав приймати ліки, а потім брався до роботи.

Тим часом перебування в тісному і задушливому приміщенні в амбарі мало чим допомогло Емілі, Гаррієт та їхнім братам і сестрам, які також хворіли. Навесні 1840 року в здоров’ї Емілі не спостерігалося суттєвих змін, а здоров’я Гаррієт дедалі погіршувалося. Вона померла у середині травня у віці вісімнадцяти років¹.

Смерть Гаррієт вразила Партриджів. Після похорону Едвард спробував допомогти сім’ї перебратися в недобудований корівник на їхній землі, сподіваючись, що там їм буде краще. Але він був настільки виснажений, що зовсім знесилів. Щоб допомогти сім’ї, їхні друзі-святі Уільям і Джейн Ло взяли Емілі та її братів і сестер до себе додому та виходили їх.

Едвард кілька днів промучився у ліжку, після чого помер, усього через півтора тижні після смерті Гаррієт. Емілі була вбита горем через ці втрати. Вони з Гаррієт були дуже близькі і вона знала, що її батько жертвував усім, щоб забезпечувати сім’ю і допомагати Церкві — навіть коли святі, які ремствували, невірні розкольники та вороже налаштовані сусіди виснажували його душевні сили².

Згодом Емілі одужала після горя і хвороби, але її життя вже не було таким, як раніше. Щоб допомогти своїй сім’ї, Емілі та її 19-річній сестрі Елізі довелося знайти роботу. Еліза змогла влаштуватися швачкою, але Емілі не мала ніяких корисних навичок. Вона, звичайно ж, вміла мити посуд, підмітати й мити підлогу та виконувати іншу роботу по дому, але це міг робити майже кожен у їхній громаді³.

На щастя, святі не забули, які жертви її батько приносив заради Церкви. “Ніхто не мав такої впевненості у Церкві, яку мав він, — було написано про єпископа Партриджа у некролозі, надрукованому в Times and Seasons, новій газеті святих. — Його релігія була для нього всім. Заради неї він жив і заради неї він помер”⁴.

Щоб вшанувати пам’ять єпископа і подбати про його сім’ю, святі добудували розпочатий ним будинок, завдяки чому у його сім’ї з’явилося місце, яке вони тепер могли називати своїм домом⁵.

---

Навесні 1840 року ситуація у новому місті на річці Міссісіпі було багатообіцяючою. Святі рили рови та канали, щоб осушити болота вздовж річки та зробити цю землю більш придатною для життя. Вони прокладали вулиці, закладали фундаменти будівель, зводили будинки, розплановували сади та городи й обробляли поля. У червні вже приблизно двісті п’ятдесят будівель стали як свідчення їхньої наполегливої праці⁶.

Джозефу не подобалася назва “Коммерс”, тому після прибуття туди він одразу ж перейменував місто в Наву. “Ця назва нашого міста, — пояснив він у зверненні Першого Президентства, — має давньоєврейське походження і означає прекрасне місце або місце, яке приносить спокій”⁷. Джозеф сподівався, що Наву відповідатиме своїй назві і стане для святих місцем для перепочинку від конфліктів минулих років.

І все ж таки він знав, що мир і спокій дадуться нелегко. Щоб уникнути розколу та переслідувань, з якими вони зіткнулися в Огайо та Міссурі, святим потрібно буде перш за все налагодити міцніші взаємини одне з одним та встановити тривалі дружні стосунки із сусідами⁸.

Приблизно в цей же час Джозеф отримав листа від Уільяма Фелпса, який переїхав до Огайо, залишивши до цього Церкву. Він свідчив проти Джозефа на суді в Міссурі. “Я знаю про моє становище, ти знаєш про нього і Бог знає про нього, — писав Уільям,— і я хочу бути спасенним, якщо мені допоможуть мої друзі”⁹.

Знаючи Уільяма як щиру людину і незважаючи на його помилки, Джозеф незабаром написав йому листа у відповідь. “Це правда, що ми багато перестраждали через те, що ти зробив, — написав він. — Однак чашу випито, волю нашого Батька сповнено, і ми ще живі”. Джозеф був радий залишити ці важкі дні, пережиті в Міссурі, у минулому. Він пробачив Уільяма і дав йому нагоду знову працювати в Церкві.

“Тож, брате дорогий, кінець війні між нами, — написав Джозеф, — знову стали ми друзями, як раніше”¹⁰.

Джозеф також відчув спонукання надати святим більше духовного скерування. У тюрмі в Ліберті Господь сказав йому, що його дні відомі, і Джозеф зізнався своїм друзям, що не сподівається дожити до сорока років. Поки не було надто пізно, йому потрібно було пояснити святим більше з того, що Господь відкрив йому¹¹.

Однак більшість часу у Джозефа забирали будівництво міста і керівництво мирськими справами Церкви. Він завжди брав активну участь у церковних справах і тривалий час покладався на таких чоловіків, як єпископ Партридж, щоб вони допомагали йому. Тепер, коли Едварда не стало, Джозеф почав частіше звертатися по допомогу до єпископа Ньюела Уітні та інших єпископів, покликаних в Наву. І все-таки він знав, що йому потрібна додаткова допомога в управлінні мирськими справами Церкви, щоб він міг зосередитися на духовному служінні¹².

Невдовзі Джозеф отримав іншого листа. На цей раз йому написав незнайомець на ім’я Джон Кук Беннет. Джон повідомляв, що збирається переїхати до Наву, приєднатися до Церкви та запропонувати свою допомогу святим. Він був лікарем і старшим офіцером в ополченні штату Іллінойс, а також священнослужителем та професором. “Я вважаю, що буду набагато щасливішим з вами, — зазначив він. — Напишіть мені негайно”¹³.

У наступні дні Джозеф отримав ще два листи від Джона. “Ви можете покластися на мене, — обіцяв Джон. — Сподіваюся, незабаром прийде час, коли ваш народ стане моїм народом, а ваш Бог — моїм Богом”. Він повідомляв Джозефу, що його вміння виступати перед публікою і невичерпна енергія будуть безцінними для святих¹⁴.

“Моє величезне бажання бути з вами зростає з кожним днем, — наполягав він, — і я негайно завершу свою професійну діяльність і прибуду до вашого благословенного міста, якщо ви вважаєте, що так буде найкраще!”¹⁵

Джозеф прочитав ці листи і збадьорився тим, що хтось із такими навичками та досвідом хоче приєднатися до святих. Чоловік з такими здібностями, безсумнівно, міг б допомогти Церкві влаштуватися в Іллінойсі.

“Якщо ви зможете прибути сюди в цю пору, щоб зазнавати негараздів разом з народом Божим, — написав Джозеф Джону, — навряд чи хтось радітиме цьому більше чи влаштує вам тепліший прийом, ніж я”¹⁶.

---

Місто Наву почало вимальовуватися, і Джозеф знову задумався про збирання. Апостоли, які служили в Англії, нещодавно відправили групу із сорока одного святого через океан у Наву. У найближчі місяці і роки Джозеф очікував на прибуття ще більшої кількості груп святих.

“Це — основне місце збирання, — оголосив він під час проповіді у липні. — Якщо хтось захоче, нехай приходить, щоб вільно скуштувати від бідності Наву!”

Він знав, що у зв’язку з вигнанням з Міссурі та відхиленим урядом клопотанням, багато хто не розумів, яке майбутнє очікує Сіон і збирання. Джозеф хотів, щоб вони зрозуміли, що Сіон — це більше, ніж ділянка землі в окрузі Джексон. “Де збираються святі — там і Сіон”, — проголосив він.

Тепер Господь наказав їм встановити коли в Наву та його околицях. У свій час, коли ще більше святих буде зібрано до Сіону, Церква організує нові коли, і Господь благословить цю землю.

У кінці своєї проповіді Джозеф оголосив: “Я беру на себе зобов’язання побудувати такий же величний храм, як той, що колись збудував Соломон, якщо Церква підтримає мене”. Він простяг руку і вказав на місце на самому верху стрімкого берега, де святі зведуть цю священну споруду. “Якщо Бог бажає, щоб я дожив і побачив цей храм повністю збудованим, — сказав він з тугою, — то я скажу: “О Господи, цього достатньо. Господи, дозволь Слузі Твоєму відійти з миром”¹⁷.

Через кілька тижнів, коли місто Наву, як і раніше, знемагало від спеки, а хвороба забирала ще більше життів, помер друг Джозефа, Сеймур Брунсон¹⁸. На похороні Джозеф вимовив слова втішення вдові Сеймура, Гаррієт, а також тисячам святих, що зібралися. Виступаючи, він глянув на Джейн Нейман, чий син-підліток на ім’я Сайрус помер до свого хрищення.

Знаючи, що Джейн турбується про добробут душі свого сина, Джозеф вирішив поділитися тим, що Господь відкрив йому про спасіння тих, хто, як і його брат Алвін, помер без хрищення¹⁹.

Відкривши Біблію, Джозеф прочитав слова апостола Павла в Посланні до коринтян: “Бо що зроблять ті, хто христиться ради мертвих? Коли мертві не воскресають зовсім, то нащо вони ради мертвих і христяться?”²⁰ Він зазначив, що слова Павла є підтвердженням того, що той, хто живе, може христитися за померлого, надаючи благословення хрищення тим, хто мертвий тілом, але чиї духи продовжують жити.

Джозеф сказав, що Божий план спасіння був створений для того, щоб спасти всіх тих, хто готовий слухатися Божого закону, включно з незліченною кількістю людей, які померли без знання про Ісуса Христа та Його вчення²¹.

Незабаром після цієї проповіді Джейн разом з одним зі старійшин Церкви пішла до річки й охристилася за Сайруса. Почувши пізніше того вечора про це хрищення, Джозеф запитав, які слова той старійшина промовляв під час обряду. Коли вони повторили йому їх, Джозеф підтвердив, що старійшина виконав хрищення правильно²².

---

Джон Беннет прибув у Наву у вересні 1840 року, і Джозеф охоче звертався до нього за порадою для вирішення юридичних та політичних питань, що стосувалися Наву та Церкви. Джон був приблизно того ж віку, що й пророк, але більш освічений. Він був невисокого зросту, з сивіючим чорним волоссям, темними очима і худорлявим гарним обличчям. Він охоче прийняв хрищення²³.

Люсі Сміт була надто стурбована станом свого хворого чоловіка, щоб звертати якусь особливу увагу на цього популярного новоприбульця. Як і єпископ Партридж, Джозеф старший залишив Міссурі у поганому фізичному стані, і від нездорового літнього клімату Наву йому стало лише гірше. Люсі сподівалася, що він з часом одужає, але після того, як одного разу в нього почалася блювота з кров’ю, вона стала побоюватися, що його смерть вже близько.

Дізнавшись про погіршення стану батька, Джозеф і Гайрум поспішили, щоб бути біля нього²⁴.

Поки Джозеф був із батьком, Люсі повідомила про ситуацію інших членів сім’ї. Джозеф розповів своєму батьку про хрищення за померлих і ті благословення, які воно приносить всім Божим дітям. Сповнившись радості, Джозеф старший став благати його виконати цей обряд за Алвіна.

Незабаром Люсі сиділа разом із більшістю своїх дітей біля його ліжка. Джозеф старший побажав дати кожному з них прощальне благословення, поки ще в нього залишалися сили говорити. Коли настала черга Джозефа, Джозеф старший поклав руки на голову свого сина і сказав:

“Залишайся вірним, і ти будеш благословенний, твоя сім’я буде благословенна, а також твої діти після тебе. Ти житимеш, доки не закінчиш свою справу”.

“О, батьку, — вигукнув Джозеф, — чи це так і буде?”

“Так, це так і буде, — відповів патріарх, — і ти виконаєш до кінця все те, що вимагає від тебе Бог”.

Благословивши дітей, Джозеф старший повернувся до Люсі. “Матінко, — сказав він, — ти одна з найвинятковіших жінок у всьому світі”.

Люсі почала заперечувати, але її чоловік продовжив. “Ми часто мріяли про те, щоб померти в один час, — сказав він, — але ти не повинна бажати померти, коли помру я, бо ти маєш залишитися, щоб втішати наших дітей, коли я піду”.

Після невеликої паузи Джозеф старший вигукнув: “Я бачу Алвіна!” Потім він склав руки, і його дихання почало сповільнюватися, вдихи ставали коротшими, після чого він тихо пішов з життя²⁵.

---

Через кілька тижнів після смерті Джозефа старшого святі зібралися в Наву на жовтневу генеральну конференцію 1840 року. Джозеф ще більше розповів їм про хрищення за померлих, пояснивши, що духи померлих чекають, коли їхні живі родичі отримають за них цей спасительний обряд²⁶.

Між сесіями конференції святі поспішили до річки Міссісіпі, де кілька старійшин стояли до пояса у воді, запрошуючи їх охриститися за померлих дідусів, бабусь, батьків, матерів, братів і сестер, а також дітей. Незабаром після цього Гайрум охристився за свого брата Алвіна²⁷.

Спостерігаючи за старійшинами в річці, Вілейт Кімболл дуже хотіла охриститися за свою маму, яка померла більше десяти років тому. Вона хотіла б дочекатися повернення Гебера з Англії, щоб він виконав цей обряд, але оскільки Джозеф закликав святих спасати померлих якнайшвидше, вона вирішила охриститися за свою маму того ж дня²⁸.

Думки Емми Сміт також були зосереджені на сім’ї. Її батько, Айзек Гейл, помер у січні 1839 року. Він так і не примирився з нею та Джозефом. За кілька років до своєї смерті він навіть дозволив критикам Церкви надрукувати листа, в якому звинувачував Джозефа і називав Книгу Мормона “дурною, брехливою і безбожною вигадкою”²⁹.

І все-таки Емма любила батька і охристилася за нього в тій річці³⁰. Він не прийняв відновленої євангелії за життя, але вона сподівалася, що це не назавжди.

---

Восени Джозеф та Джон Беннет склали хартію міста Наву. Документ був складений з метою дарувати святим якомога більше свободи для самоврядування і захисту від будь-яких виявів несправедливості, подібних до тих, які вони відчули в Міссурі. Якщо законодавчі збори штату схвалять цю хартію, жителі Наву зможуть приймати власні закони для міста, у ньому будуть діяти місцеві суди, а також буде засновано університет і організовано ополчення³¹.

Плани Джозефа щодо Церкви також продовжували розширюватися. Очікуючи, що все більше святих збиратимуться тут, пророк організував кілька колів у нових поселеннях, що були поряд з Наву. Він також покликав Орсона Гайда та Джона Пейджа на місію до Палестини, де вони мали освятити Єрусалим для збирання дітей Авраама. Щоб дістатися туди, апостолам потрібно було перетнути всю Європу, завдяки чому у них з’явилися б можливості проповідувати євангелію у багатьох європейських містах³².

“Ми невдовзі зможемо побачити, як люди з усіх земель і всіх країн будуть стікатися в це місце, — проголосили Джозеф і Перше Президентство, — люди, які говорять різними мовами, і люди різних кольорів шкіри, які разом з нами поклонятимуться Господу Саваоту в Його святому храмі”³³.

На початку грудня Джон Беннет успішно пролобіював прийняття законодавчими зборами штату Іллінойс хартії міста Наву, що дало святим повноваження для втілення в життя своїх планів щодо міста. Коли Джон з перемогою повернувся в Наву, Джозеф хвалив його за кожної нагоди³⁴.

Трохи більше ніж через місяць, 19 січня 1841 року, Господь благословив святих новим одкровенням. Він запевнив їх у тому, що прийняв Едварда Партриджа та Джозефа Сміта старшого під Свою опіку, як і Девіда Паттена, який загинув під час стрілянини біля річки Крукед Ривер. Гайрум Сміт був покликаний зайняти місце свого батька як патріарха Церкви. Йому також було доручено служити пророком, провидцем і одкровителем разом з Джозефом. Цю роль у Церкві раніше виконував Олівер Каудері³⁵.

Крім того, Господь звелів Джону Беннету стояти поруч з Джозефом продовжувати спілкуватися з нечленами Церкви від імені святих, пообіцявши йому благословення за умови, що він творитиме справи праведності. “Його винагорода не пропаде, якщо він сприйме пораду, — проголосив Господь. — Я побачив роботу, що її він зробив, яку Я приймаю, якщо він продовжить її”³⁶.

Господь також прийняв минулі зусилля святих, спрямовані на побудову Сіону в окрузі Джексон, але наказав їм тепер розбудовувати Наву, організувати ще більше колів і побудувати готель, який називався б “Дім Наву”, де б відвідувачам надавали місце для відпочинку та роздумів над словом Божим та славою Сіону³⁷.

Але найважливішим було те, що Господь наказав святим збудувати новий храм. “Нехай цей дім буде збудовано Моєму імені, щоб у ньому Я міг явити Мої обряди Моєму народові”³⁸.

Хрищення за померлих було одним з цих обрядів. До теперішнього часу Господь дозволяв святим виконувати ці хрищення в річці Міссісіпі, але тепер Він наказав їм припинити це до того часу, поки вони не освятять спеціальну купіль у храмі. “Цей обряд, — проголосив Він, — належить Моєму дому”³⁹.

Інші храмові обряди і нові надихаючі істини будуть відкриті пізніше. “Бо Я волію відкрити Моїй Церкві те, що приховувалося ще до заснування світу, те, що стосується розподілу повноти часів, — пообіцяв Господь. — І Я покажу Моєму слузі Джозефу все, що стосується цього дому, і священства його, і місця, на якому його буде збудовано”⁴⁰.

Пообіцявши винагородити старання і покору святих, Господь закликав їх працювати над будівництвом храму з усією силою. “[Збудуйте] дім у Моє імʼя, саме на цьому місці, щоб ви довели Мені свою вірність в усьому, що Я наказую вам, аби Я міг благословити вас і увінчати вас шаною, безсмертям і вічним життям”⁴¹.

Із початком нового року майбутнє уявлялося святим безхмарним. 1 лютого 1841 року вони обрали Джона Беннета мером Наву, завдяки цьому він також став головою міського суду. Також він став ректором нового університету, генерал-майором ополчення та помічником у Першому Президентстві⁴². Джозеф та інші церковні провідники довіряли його здатності керувати містом і зробити його визначним.

Уповноваження та обов’язки Джона розширювалися все більше, і Емма не могла заперечувати того факту, що він дуже допоміг святим. Але вона не поділяла їхньої симпатії до нього. Вона вважала, що Джон гордовито розгулює містом, як пихатий генерал, а коли він не намагається справити враження на Джозефа, то здавалося, що він захоплений собою і неуважний до оточуючих.

Попри всі його таланти та принесену користь, щось у Джоні Беннеті бентежило її⁴³.