Ви приймете Мій закон

Енн і Ньюел Уітні були вдячні за те, що Джозеф і Емма були в Кертленді. Незважаючи на те, що у Енн та Ньюела було троє маленьких дітей а також тітка, яка жили з ними, вони запросили Смітів до себе в будинок, поки вони не знайдуть собі житло. Оскільки Емма була на пізньому терміні вагітності, Енн і Ньюел переїхали в кімнату на верхньому поверсі, щоб Емма з Джозефом зайняли спальню на першому поверсі¹.

Джозеф почав відвідувати новонавернених після переїзду до дому Уітні. Кертленд знаходився на південь від магазину Уітні і складався з невеликої кількості будинків і крамниць на пагорбі. Уздовж міста протікав невеликий струмок, приводячи в дію млини та живлячи більшу річку на півночі. Там проживало близько тисячі людей².

Коли Джозеф відвідував членів Церкви, він бачив їхнє завзяття з приводу духовних дарів і щире бажання жити за зразком святих у Новому Завіті.³ Джозеф також любив дари Духа і знав, що вони важливі у відновленій Церкві, але він хвилювався, що деякі святі в Кертленді надто захопилися, прагнучи знайти їх.

Він розумів, що мав виконати велику роботу. Кількість святих у Кертленді зросла більше, ніж удвічі, але було зрозуміло, що вони потребують додаткового керівництва від Господа.

---

За тисячу триста кілометрів на захід Олівер та інші місіонери прибули до маленького містечка Індепенденс в окрузі Джексон, штат Міссурі, на західному кордоні Сполучених Штатів. Вони знайшли житло та роботу, щоб прогодувати себе, і планували відвідати індіанців Делавер, які жили на території за кілька кілометрів на захід від міста⁴.

Індіанці Делавер нещодавно переїхали на цю територію після того, як їх витіснили з їхньої землі через урядову політику Сполучених Штатів з виселення індіанців. Їхній керівник Кіктавенунд був старим чоловіком, який більше двадцяти п’яти років намагався утримати свій народ разом, поки поселенці та армія США витісняли їх на захід⁵.

Холодного січневого дня 1831 року Олівер і Парлі пішли на зустріч з Кіктавенундом. Коли вони знайшли його, він сидів біля вогнища в центрі великої хатини в поселенні Делаверів. Вождь приязно потиснув їм руки і жестом запросив сісти на підстилки. Тоді його дружини поставили перед місіонерами жерстяну каструлю, яка була наповнена гарячою квасолею та кукурудзою, і вони їли дерев’яною ложкою.

Через перекладача Олівер і Парлі поговорили з Кіктавенундом про Книгу Мормона та попросили надати можливість поділитися її посланням з його керівною радою. Зазвичай Кіктавенунд не давав дозволу місіонерам говорити з його людьми, але він сказав, що подумає про це та незабаром повідомить про своє рішення.

Місіонери повернулися до хатини наступного ранку, і після невеликого обговорення вождь скликав раду і запросив місіонерів виступити.

Подякувавши їм, Олівер подивився в обличчя своїх слухачів. “Ми мандрували пустелею, перетнули глибокі й широкі ріки й брели по глибоких снігах, — сказав він, — щоб передати вам велике знання, яке нещодавно дійшло до наших вух і сердець”.

Він представив Книгу Мормона як історію предків американських індіанців. “Книга була написана на золотих пластинах, — пояснив він, — і передавалася від батька до сина протягом багатьох віків і поколінь”. Він розповів, як Бог допоміг Джозефу знайти та перекласти пластини, щоб написане на них можна було опублікувати та поділитися з усіма людьми, включаючи індіанців.

Після того як Олівер закінчив говорити, він передав Кіктавенунду Книгу Мормона й зачекав, поки він разом із радою розглядатимуть її. “Ми відчуваємо щиру вдячність нашим білим друзям, які пройшли так далеко і доклали таких зусиль, щоб повідомити нам хорошу новину, — сказав старий чоловік, — і особливо цю нову новину щодо книги наших предків”.

Але сувора зимова погода видалася важкою для його людей, пояснив він. Їхні притулки були бідними, а тварини гинули. Треба було будувати хати й огорожі, готувати ферми до весни. Наразі вони не були готові прийняти місіонерів.

“Ми побудуємо будинок ради й збиратимемося разом, — пообіцяв Кіктавенунд, — і ви будете читати нам і навчати нас більше про книгу наших батьків і про волю Великого Духа”⁶.

---

Через кілька тижнів Джозеф отримав звіт від Олівера. Описавши візит місіонерів до Кіктавенунда, Олівер визнав, що все ще не впевнений, чи плем’я Делавер прийме Книгу Мормона. “Як підуть справи з цим племенем, мені невідомо”, — написав він⁷.

Джозеф залишався оптимістичним щодо місії до індіанців, хоча в основному його увага була зосереджена на зміцненні Церкви в Кертленді. Незабаром після зустрічі зі святими він отримав для них одкровення. “І молитвою вашої віри ви маєте прийняти Мій закон, — знову пообіцяв Господь, — щоб ви могли знати, як управляти Моєю Церквою і робити все правильно переді Мною”⁸.

Вивчаючи Біблію, Джозеф зрозумів, що Бог дав Мойсею закон, коли він вів свій народ до землі обіцяної. Він також знав, що Ісус Христос прийшов на землю і пояснив значення Свого закону під час Свого служіння. Тепер Він знову відкриє закон Своєму завітному народу.

У новому одкровенні Господь похвалив Едварда Партриджа за чисте серце і покликав його бути першим єпископом Церкви. Господь не описав обов’язки єпископа детально, але Він сказав, що Едвард мав повністю присвячувати свій час Церкві та допомагати святим дотримуватися закону, який дасть їм Господь⁹.

Через тиждень, 9 лютого, Едвард зустрівся з Джозефом та іншими старійшинами Церкви, щоб помолитися для отримання закону. Старійшини поставили Джозефу низку запитань стосовно цього закону, і Господь надав через нього відповіді¹⁰. Деякі з цих відповідей повторювали знайомі істини, підтверджуючи принципи Десяти заповідей і вчень Ісуса. Інші відповіді дали святим нове розуміння того, як дотримуватися заповідей і допомагати тим, хто їх порушив¹¹.

Господь також дав заповіді, щоб допомогти святим стати схожими на людей Еноха. Замість того, щоб ділити спільне майно, як це робили люди на фермі Морлі, вони мали зрозуміти, що вся їхня земля та багатство знаходяться в їхньому священному розпорядженні, даному їм Богом, щоб вони могли піклуватися про свої сім’ї, допомагати бідним і будувати Сіон.

Святі, які вирішили підкорятися закону, повинні були посвятити свою власність Церкві, передавши її єпископу. Потім він мав повернути їм у спадок землю та майно в Сіоні відповідно до потреб їхніх сімей. Святі, які отримали спадщину, мали діяти як Божі розпорядники. Вони могли використовувати землю та засоби, які отримали, і мали повертати все, що не використовували, щоб допомогти нужденним і будувати Сіон і храм¹².

Господь закликав святих виконувати цей закон і продовжувати шукати істину. “Якщо ти проситимеш, ти отримаєш одкровення за одкровенням, знання за знанням, — обіцяв Він, — щоб ти міг знати таємниці і мирні речі — те, що приносить радість, те, що приносить життя вічне”¹³.

Джозеф отримав інші одкровення, завдяки яким були впорядковані справи у Церкві. Відповіддю Господа на дивну поведінку деяких святих було попередження, що нечисті духи перебували на землі, обманюючи і змушуючи людей думати, що Святий Дух спонукав їх діяти неналежним чином. Господь сказав, що Дух не тривожив і не спантеличував людей, а радше підносив і наставляв їх.

“А те, що не напучує, не є від Бога, і є темрявою”, — проголосив він¹⁴.

---

Незадовго після того, як Господь відкрив Свій закон у Кертленді, святі в Нью-Йорку зробили останні приготування, щоб зібратися в Огайо. Вони продали свою землю і майно з великими збитками, склали речі у фургони та попрощалися з родиною та друзями.

Серед святих, які готувалися до переїзду, були Елізабет і Томас Марш. Після того, як Томас отримав сторінки з Книги Мормона і повернувся додому в Бостон, вони переїхали до Нью-Йорка, щоб бути ближче до Джозефа та Церкви. Елізабет і Томас почули про заклик збиратися в Огайо лише через кілька місяців, тож вони знову зібрали речі і вирішили зібратися зі святими та будувати Сіон там, де сказав Господь.

Рішучість Елізабет основувалася на її наверненні. Хоча вона вірила, що Книга Мормона є словом Бога, вона не одразу охристилася. Проте після того, як в неї народився син у Пальмірі, вона попросила Господа дати їй свідчення, що євангелія істинна. Невдовзі Елізабет отримала свідчення, яке вона прагнула мати, і приєдналася до Церкви. Вона не хотіла відмовлятися від того, що тепер знала, і була готова брати участь у роботі.

“Зі мною відбулася велика зміна, як у тілі, так і в розумі, — написала Елізабет сестрі Томаса незадовго до їх від’їзду до Огайо. — Я відчуваю вдячність за те, що отримала, і продовжую прагнути більшого”.

У цьому ж листі Томас поділився новиною про зібрання. “Господь закликає всіх покаятися, — проголосив він, — і швидко зібратися в Огайо”. Він не знав, чи святі їдуть до Огайо будувати Сіон, чи вони готуються до чогось більшого в майбутньому. Але це не мало значення. Якби Господь наказав їм зібратися в Міссурі чи навіть у Скелястих горах за тисячу миль за західним кордоном країни, він був готовий піти.

“Ми нічого не знаємо про те, що маємо робити, доки це не буде відкрито нам, — пояснив він своїй сестрі. — Але це ми знаємо: місто буде збудовано в обіцяній землі”¹⁵.

---

Після відкриття Господнього закону та зібрання святих із Нью-Йорка до Огайо Джозеф і Сідні відновили роботу над натхненним перекладом Біблії¹⁶. Вони закінчили епізод про Еноха та перейшли до історії патріарха Авраама, якого Господь обіцяв зробити батьком багатьох народів¹⁷.

Господь не відкрив значних змін в тексті, але коли Джозеф читав історію Авраама, він багато розмірковував про життя патріарха¹⁸. Чому Господь не засуджував Авраама та інших патріархів Старого Завіту за те, що вони одружувалися з кількома дружинами? Ця практика була неприйнятною для американців, які читали Біблію.

У Книзі Мормона була відповідь. За днів Якова, молодшого брата Нефія, Господь наказав нефійським чоловікам мати лише одну дружину. Але Він також проголосив, що Він міг дати їм інші настанови, якщо відповідно до обставин, треба буде виростити праведних дітей¹⁹.

Джозеф молився про це, і Господь сказав, що іноді Він наказував Своєму народу практикувати множинний шлюб. Ще не настав час для відновлення цієї практики, але в майбутньому Він попросить деяких святих зробити це²⁰.

---

Земля була все ще холодною, коли перша група святих покинула Нью-Йорк. Друга група, включно з Люсі Сміт і близько вісімдесятьма іншими, пішла трохи пізніше. Вони забронювали проїзд на кораблі по каналу, яким вони мали дістатися до великого озера на заході. На озері вони мали сісти на пароплав, який плив до гавані поблизу Кертленда. Там починався останній етап їхньої майже п’ятсоткілометрової подорожі, який вони мали подолати суходолом²¹.

Спочатку подорож проходила без проблем, але на півдорозі до озера зламаний шлюз на каналі змусив групу Люсі зійти на берег. Оскільки затримка була незапланована, у багатьох людей не було достатньо їжі. Відчуваючи голод і занепокоєння тим, як відбудеться збирання, деякі люди почали скаржитися.

“Будьте терплячими і припиніть ремствувати, — сказала їм Люсі. — У мене немає сумнівів, що Господня рука над нами”.

Наступного ранку робітники відремонтували канал, і Святі продовжили подорож. Вони прибули до озера через кілька днів, але, на їхнє розчарування, товстий лід покрив гавань, не даючи можливість плисти далі²².

Святі хотіли орендувати будинок у місті, поки вони чекали подальшої подорожі, але вони знайшли лише одну велику кімнату на всіх. На щастя, Люсі зустріла капітана пароплава, який знав її брата, і вона домовилася, щоб її група перейшла на його човен, поки вони чекали, щоб лід скрес²³.

На човні святі занепали духом. Всі були мокрі та холодні і багато хто був голодним. Вони не бачили шляху продовжити подорож і почали сперечатися одне з одним²⁴. Суперечки ставали дедалі гарячішими і привернули увагу інших пасажирів. Люсі турбувало те, що святі виставляють себе на сміх, і суворо звернулася до них.

“Де ж ваша віра? Де ваша довіра до Бога? — питала вона. — Брати і сестри, якщо всі ми піднесемо свої благання до небес, аби крига скресла і ми змогли звільнитися, так певно, як Господь живий, це станеться”.

У цю мить Люсі почула шум, схожий на гуркіт грому. Лід у гавані розколовся достатньо широко, щоб корабель міг пропливти. Капітан наказав своїй команді зайняти свої місця, і вони вивели судно через вузький прохід, пропливаючи небезпечно близько до країв льоду з обох боків²⁵.

Приголомшені та вдячні, святі об’єдналися в молитві на палубі²⁶.

---

Поки його мати та нью-йоркські святі подорожували на захід, Джозеф переїхав з Еммою до маленької хатини на фермі Морлі. Його керівництво та нещодавно відкритий закон принесли святим в Огайо більше порядку, розуміння та гармонії. Тепер багато старійшин та їхні родини йшли на великі жертви, щоб поширювати євангелію в сусідніх містах і селах.

У Міссурі місіонерська робота була менш успішною. Якийсь час Олівер вірив, що вони досягли успіху з Кіктавенундом і його людьми. “Головний вождь каже, що він вірить кожному слову книги, — доповів він Джозефу, — і серед них є ще багато тих, хто вірить”²⁷. Але після того, як урядовий службовець погрожував арештувати місіонерів за те, що вони проповідували індіанцям без дозволу, Олівер і місіонери були змушені припинити свою роботу²⁸.

Олівер думав передати повідомлення іншій індіанській нації, Навахо, яка жила за тисячу миль на захід, але він не вважав себе вповноваженим подорожувати так далеко. Натомість він відправив Парлі назад на схід, щоб отримати від уряду ліцензію на проповідування, поки він та інші місіонери намагалися навернути поселенців у Індепенденсі²⁹.

Тим часом Джозеф і Емма переживали іншу трагедію. В останній день квітня Емма народила двійнят — дівчинку та хлопчика. Їй допомагали жінки із родини Морлі. Але, як і їхній брат перед ними, близнюки були слабкими й померли через кілька годин після народження³⁰.

Того ж дня Джулія Мердок, яка нещодавно навернулася, померла після народження близнюків. Коли Джозеф дізнався про її смерть, він надіслав повідомлення її чоловіку Джону. Джозеф сказав, що вони з Еммою готові виховувати малюків. Горюючи через втрату та нездатний самостійно піклуватися про новонароджених, Джон прийняв пропозицію³¹.

Джозеф і Емма були надзвичайно раді мати немовлят у своєму домі. І коли мати Джозефа успішно прибула з Нью-Йорка, вона змогла колисати на руках своїх нових онуків³².