Посвячення й управительство

Протягом століть від початку християнської ери багато груп намагалися наслідувати новозавітних християн, згаданих у книзі Дії, які “мали все спільним”.¹ Джозеф Сміт дізнався через одкровення, що люди жили у цей спосіб й у значно давніші часи. Працюючи над своїм натхненним перекладом Біблії протягом літа 1830 р., Джозеф надиктував одкровення про давнє місто Еноха, люди в якому були “одного серця і одного розуму” і “не було бідних серед них”².

У січні наступного року Джозеф Сміт отримав у штаті Нью-Йорк одкровення, в якому повелівалося, щоб святі останніх днів перебралися в штат Огайо, де Господь дасть їм Свій закон.³ У той самий час у штаті Огайо на фермі у Айзека і Люсі Морлі жила група новонавернених, відома як “сім’я”, і вони намагалися жити за новозавітним ідеалом, як вони його розуміли, коли все було спільним.⁴ Прибувши до штату Огайо, Джозеф Сміт та Джон Уітмер зауважили, що хоча практикування комунітаризму сім’єю Морлі було гідним захоплення, сама ця система була нежиттєздатною.⁵ 9 лютого Джозеф і кілька інших людей молилися й отримали одкровення, в якому надавався закон Господа⁶. Завдяки отриманій через одкровення настанові план “спільного користування майном”, який застосовувався на фермі Морлі, “був охоче відкинутий заради більш досконалого закону Господа”⁷.

Зображення

Історичний будинок на фермі Айзека Морлі

Це одкровення, яке іноді називають “законом посвячення й управительства”, містило настанови для святих, як досягнути економічної рівності, не нехтуючи добровільним вибором і відповідальністю. Спосіб її досягнення полягає не в спільному володінні власністю, а в тому, щоб вимагати від святих посвячувати своє майно або зробити його священним через використання його для просування роботи Господа. Визнаючи, що все їхнє земне майно насправді належить Богу, святі останніх днів передавали свою власність через єпископа Господу, але зберегли за собою управління — і фактичне володіння — землею та майном, яких вони потребували для себе. Все, що вони вважали надлишком, вони жертвували Церкві, щоб знизити рівень бідності й будувати Сіон⁸. Основна роль чину єпископа у перші роки після відновлення Церкви полягала у забезпеченні дотримання закону посвячення⁹.

Як виявилось, впровадити закон посвячення було важко, оскільки потреби завжди, здавалось, перевищували ресурси. Багато святих прибули у штати Огайо та Міссурі дуже збіднілими, церкві потрібно було купити землю у Сіоні та звести будинки, і до того ж святі постійно зазнавали ворожого ставлення з боку своїх сусідів. Члени Об’єднаної компанії — ради, якій у 1832 році доручили управляти фінансами Церкви — не дійшли згоди щодо того, як визначати пріоритетність витрат¹⁰. Деякі святі, визначаючи, що для них є надлишком, виявляли щедрість і жертвували це єпископу; інші трималися за свої надлишкові ділянки землі та майно¹¹.

У двох одкровеннях, отриманих у 1838 р., закон десятини було представлено, як складову закону посвячення¹². У цих одкровеннях було сказано, що після посвячення свого надлишкового майна святі мають жертвувати “одну десяту всього свого прибутку щорічно”¹³. У подальшому пророки знову наголошували, що десятина є одним з тих способів, у які члени Церкви живуть за законом посвячення¹⁴.

Хоча принципи, що лежать в основі закону посвячення, залишаються незмінними, способи, у які святі дотримувалися цього закону, змінювалися відповідно до настанов, які давали пророки, та в залежності від мінливих обставин. Наприклад, Бригам Янг заохочував до створення кооперативів у всій Юті та у прилеглих територіях, щоб допомогти матеріально підтримувати прикордонні поселення та більше узгодити економічні підходи святих з одкровеннями Джозефа Сміта, а не з індивідуалістичними підходами американської економіки. Наприкінці 19 століття ці кооперативи, які іноді називали “об’єднаними товариствами”, організовувалися у різноманітних формах різними громадами по всьому регіону Великого басейну¹⁵.

Зображення

Зображення поселення Ордервілль, Юта, 1875 р.

Крім сплати десятини, у святих є багато способів посвячувати свій час, свої таланти та кошти для просування роботи Господа. У Кертленді була започаткована сплата святими пожертвувань від посту, щоб допомагати бідним. У Наву і пізніше в Юті жінки Товариства допомоги здійснювали координацію з місцевими та генеральними провідниками Церкви, щоб дізнаватися про потреби нужденних¹⁶. Члени Церкви жертвували свої кошти у Постійний еміграційний фонд, щоб оплачувати витрати на подорож для тих навернених з-за океану, які хотіли приєднатися до святих в Юті¹⁷. У 1930-х роках було започатковано Церковну програму благополуччя, щоб надавати підтримку тим, хто опинився у скруті через важкі економічні обставини часів Великої депресії¹⁸. У 2001 р. Президент Церкви Гордон Б. Хінклі започаткував Постійний фонд освіти, щоб надати членам Церкви по всьому світу, які проживають у складних економічних умовах, можливість здобути освіту¹⁹. Кожна з цих програм спрямована на досягнення цілей закону посвячення у способи, вказані через одкровення: дбати про бідних і нужденних, жити разом у любові, уникати ледарства та підтримувати зростання Церкви.

Пов’язані теми: Єпископ, Об’єднана компанія, Десятина, Жіноче Товариство допомоги у Наву