Правонаступництво у провідництві Церкви

Це поширене переконання, що робота триватиме, супроводжувалася невпевненістю щодо того, хто нею керуватиме. Джозеф Сміт помер у відносно молодому віці, і він не оголосив чіткого порядку правонаступництва. Багато хто очікував, що у разі потреби місце Джозефа займе Гайрум. Але Гайрума було вбито разом з його братом. Деякі святі відтепер розраховували на біблійний прецедент, коли після смерті Ісуса Церкву очолювали Дванадцять апостолів, і очікували на повернення апостолів⁴ . Один член Церкви, який жив біля Наву, сказав, що чув, як люди висували кандидатури кількох потенційних провідників, а саме, апостолів Бригама Янга, Парлі П. Пратта, Сідні Рігдона, президента колу Уільяма Маркса, 11-річного Джозефа Сміта третього, або навіть Стівена Маркхама, непохитного святого, пораненого зловмисниками під час його спроб дістатися до Джозефа у Картеджській в’язниці⁵

. Багато святих відчували нагальну потребу вирішити це питання. Емма Сміт, занепокоєна фінансовим становищем своєї сім’ї, заохочувала місцевих провідників вибрати довірену особу, щоб якнайшвидше владнати фінансові питання⁶ . Хоча Сідні Рігдон, який прибув у Наву 3 серпня, спочатку погодився чекати на повернення більшості Дванадцятьох до Наву, він все ж почав пропагувати необхідність швидкого вирішення питання. “Вам потрібен очільник, — доводив він свою позицію на одних зборах, — і якщо ви не об’єднаєтеся навколо того очільника, ви не зможете досягти єдності”⁷

. Рігдон запропонував себе як можливого провідника, “охоронця” Церкви. Чотири апостоли, які на той час були в Наву (Парлі П. Пратт і Джордж А. Сміт повернулися, щоб приєднатися до Джона Тейлора й Уілларда Річардса), закликали людей мати терпіння. Хоча вони, можливо, не очікували, що колись настане потреба головувати над Церквою, у апостолів було багато причин вважати, що вони відіграватимуть центральну роль у майбутньому Церкви. У настановах про священство від 1835 року, які були у першому виданні Учення і Завітів, пояснювалося, що вони як кворум прирівнювалися за повноваженнями до Першого Президентства чи будь-яких інших головуючих рад Церкви, і вони мали ключі відкривати двері країн і встановлювати Церкву по всьому світу за межами її організованих колів⁸ . У Наву Джозеф Сміт надав їм розширені ролі в адмініструванні Церкви серед зібрання святих, даючи їм доручення управляти публікаціями Церкви і допомагати облаштуватися наверненим іммігрантам, які прибували з місій Церкви.

Джозеф також ділився з апостолами новими одкровеннями та обрядами під час конфіденційних зборів перш ніж навчати їх рядок за рядком загалу святих. Він навчав членів кворуму про божественну природу людської натури за багато років до того, як проповідував на цю тему публічно⁹ . Він представив їм множинний шлюб і залучав їх до створення планів щодо пошуку майбутніх домівок для святих далі на заході. Що найважливіше, він довірив більшості апостолів виконання усіх храмових обрядів, щоб вони могли надавати їх іншим¹⁰ . Тепер у них були не лише ключі для побудови Церкви в усьому світі, але також ті, які були пов’язані з храмом. Апостоли залишилися єдиними, хто мав змогу продовжувати цю важливу роботу після смерті Джозефа. Дійсно, пізніше кілька апостолів свідчили, що Джозеф, будучи занепокоєний тим, що його життя було в небезпеці, сказав Дванадцятьом під час особистої наради за кілька місяців до своєї смерті: “Я перекладаю тягар і відповідальність за керівництво цією Церквою зі своїх плечей на ваші”¹¹

. Бригам Янг та чотири інші апостоли повернулися до Наву 6 серпня 1844 року. Коли Бригам Янг вперше почув про смерть Джозефа та Гайрума Смітів, то, як він пізніше згадував, у нього виникло відчуття, наче його голова може тріснути. Дезорієнтація, викликана втратою, зменшилася лише тоді, коли йому прийшла в голову чітка думка, що хоча Пророк і патріарх померли, ключі царства залишалися в апостолів¹² . В Наву він зустрівся з апостолами, які зібралися, щоб радитися разом і прагнути дізнатися волю Господа стосовно правонаступництва.

Через два дні після прибуття Янга Сідні Рігдон скликав збори для ранкової молитви у гаю біля підніжжя пагорба, на якому стояв храм. Янг планував зустрітися з апостолами того ранку, але змінив свої плани, коли почув про збори Рігдона і побачив, як туди йшли люди. Коли він побачив, що Рігдон намагається пришвидшити вирішення питання про правонаступництво, Янг закликав святих зібратися після обіду, щоб підтримати нових провідників. “Я відчуваю, що хочу плакати днів з 30, а потім піднятися і сказати людям, чого від них хоче Господь”, — визнав він на тих післяобідніх зборах. Але відчуваючи тиск прийняти рішення, він організував святих в урочисте зібрання і попросив їх підтримати Дванадцятьох апостолів, як провідників Церкви¹³ . “Святим було зрозуміло, що на нього спустилася мантія Джозефа”, — написав Уілфорд Вудрафф у своєму описанні тих подій святим у Британії¹⁴ . Говард Іган сказав Джессі Літлу, що Янг протягом свого виступу звучав напрочуд схоже на Джозефа Сміта. “Якби там була сліпа людина, — додав він, — вона б не змогла стверджувати, що то був не Джозеф”¹⁵ . Ці перші розповіді про те, що стало відомим як переображення Бригама Янга, демонструють, що багато святих, які зібралися на тих зборах, чітко побачили в Бригамі Янзі наступника Джозефа Сміта. Через багато років по тому, десятки святих написали більш детальні описання дивовижного переображення зовнішності Янга та його голосу у той день¹⁶

. Святі, які зібралися на тих зборах 8 серпня 1844 року, були свідками відданості апостолів, як місіонерів і провідників у Наву, і вони прагнули отримати храмові обряди, обіцяні їм Джозефом Смітом. Отримавши запевнення, що на Бригама Янга зійшла мантія Джозефа, вони переважною більшістю проголосували на підтримку Дванадцятьох апостолів, як провідників Церкви. Під час трьох наступних років Сідні Рігдон, Джеймс Дж. Стренд та інші створили свої власні рухи, і кожен з них повів за собою деяких членів Церкви¹⁷ . Але більшість святих пішли за Дванадцятьма апостолами, допомагаючи завершити будівництво храму в Наву, отримуючи благословення храму і беручи участь у переїзді на захід, до місця, де нині розташований штат Юта. Кворум Дванадцятьох Апостолів, як група, вів Церкву під скеруванням президента кворуму Бригама Янга до 1847 року, коли Янг покликав радників і заново організував Перше Президентство.

Після смертей подальших Президентів Церкви Кворум Дванадцятьох Апостолів зустрічався під час ради, на якій визначалося, коли і як реорганізувати Перше Президентство. Президент кворуму скеровував раду і призначався Президентом Церкви. Орсон Пратт та Уілфорд Вудрафф обидва навчали, що Джон Тейлор мав “законне право” бути наступником Бригама Янга, оскільки він був президентом Кворуму Дванадцятьох Апостолів¹⁸ . Після смерті Тейлора деякі члени кворуму пропонували підтримати Президентом Церкви Джорджа К. Кеннона, який довгий час був радником у Першому Президентстві, але не президентом Кворуму дванадцятьох. Дванадцять знову вирішили підтримати президента кворуму, на той час ним був Уілфорд Вудрафф, міцно встановивши прецедент того, що старший апостол ставатиме очільником Церкви¹⁹

. Старшинство визначало того, хто служив президентом Кворуму Дванадцятьох Апостолів з того часу, як цей кворум було організовано у 1835 році, але критерії, за якими визначалося це старшинство, кілька разів змінювалися протягом 19 століття. Спочатку старшинство членів кворуму визначалося за віком. Коли для заповнення вакансій у кворумі покликалися нові апостоли, старшинство почало визначатися за датою покликання чоловіків до кворуму. У 1861 році Бригам Янг уточнив, що старшинство визначатиметься виходячи не з дати покликання, а з дати висвячення, змінивши порядок старшинства Уілфорда Вудраффа та Джона Тейлора, які обидва були покликані у той самий день, але їхнє висвячення розділяли кілька місяців. У 1875 році Бригам Янг додав, що порядок старшинства відображатиметься за терміном безперервного служіння в якості апостола, і таким чином Джон Тейлор та Уілфорд Вудрафф обійшли Орсона Гайда та Орсона Пратта, оскільки обох звільняли з кворуму, а пізніше відновлювали. Під керівництвом Лоренцо Сноу у 1900 році Дванадцять апостолів надалі уточнили, що старшинство має визначатися терміном безперервного служіння у Кворумі Дванадцятьох Апостолів. Це було важливо, оскільки Бригам Янг висвятив свого сина, Бригама Янга молодшого, апостолом за багато років до того, як Бригам молодший став членом Кворуму дванадцятьох. Ця зміна дала старшинство у кворумі Джозефу Ф. Сміту, який став Президентом Церкви після Сноу²⁰

. Кворум під скеруванням президентів Янга, Тейлора та Вудраффа щоразу чекав приблизно три роки після смерті Президента Церкви, перш ніж реорганізовувати Перше Президентство. Уілфорд Вудрафф, четвертий Президент Церкви, заохочував Дванадцятьох не відкладати підтримку нового Першого Президентства після своєї смерті. Лоренцо Сноу організував Перше Президентство майже негайно, як і кожен з його наступників²¹

. У той час як Президенти Церкви приймали свої покликання після офіційної підтримки голосуванням, практика висвячення нового Президента покладанням рук почалася у 1898 році. На зборах Кворуму дванадцятьох, невдовзі після смерті Уілфорда Вудраффа, апостоли проголосували, щоб підтримати Лоренцо Сноу, як Президента Церкви, і щоб він вибрав радників і організував нове Перше Президентство. Президент Сноу попросив свого нового першого радника, Джорджа К. Кеннона, рукопокласти його, і разом з 13-ма іншими апостолами, які зібралися, президент Кеннон проголосив благословення²² . У 1901 році Джозеф Ф. Сміт попросив, щоб його брат і патріарх Церкви, Джон Сміт, промовляв під час його рукопокладання як Президента Церкви²³ . Усі наступні нові Президенти Церкви отримували свої благословення для рукопокладання від членів Кворуму дванадцятьох, а новопідтриманий президент Дванадцятьох апостолів проголошував благословення²⁴

. Під час президентств Лоренцо Сноу та Джозефа Ф. Сміта провідники Церкви міркували над різними нюансами того, як “рукопокласти”, “висвятити” або “благословити” новопідтриманого Президента Церкви. Джозеф Ф. Сміт зрозумів учення Бригама Янга так, що “відповідальність апостола” включала всі ключі царства, і тому процес переходу апостола на посаду Президента Церкви не вимагав надання додаткових ключів священства²⁵ . Президент Сміт попросив, щоб його “рукопоклали”, але не “висвятили” в його чин. Девід О. Мак-Кей пізніше дав Кворуму дванадцятьох настанову, що благословення нового Президента Церкви має містити в собі такі слова, як “рукопокладання” і “висвячення”. Ці фрази продовжували використовуватися і з наступниками Президента Мак-Кея²⁶

. Протоколи підтримання нового Президента Церкви, організація тим новим Президентом нового Першого Президентства і рукопокладання Президента у його чин набули сталого зразка до середини 20 століття, і Церква дотримується його й у наші дні.

Пов’язані теми: Кворум дванадцятьох, Перше Президентство, Смерть Джозефа і Гайрума Смітів, Сідні Рігдон, Бригам Янг