Смерть Джозефа і Гайрума Смітів

Під час перебування у Наву Джозеф Сміт у кількох випадках казав святим, що він боїться за своє життя, і він працював над тим, щоб підготувати Церкву до подальшого існування за його відсутності.¹ Навесні 1844 р. він стикнувся зі зростаючою протидією як з боку розкольників, які були святими останніх днів, так і з боку супротивників Церкві у цій місцевості. На початку червня 1844 р. розкольники видали газету, яка називалась Nauvoo Expositor (Викривач Наву), у якій велися нападки на особистість Джозефа Сміта та критикувалися певні доктрини та практики Церкви. Діючи відповідно до свого розуміння закону і боячись, що газета може збурювати до ще більшого переслідування Церкви, Джозеф Сміт (як мер Наву) та міська рада вирішили, що ця газета становить небезпеку для суспільства і наказали знищити друкувальний верстат.² Майже відразу супротивники Церкви опублікували заклики до арешту Джозефа та подальшого насильства проти святих. Джозеф і його брат Гайрум планували втекти і навіть перетнули ріку Міссісіпі, але вирішили погодитися на арешт за звинуваченням у знищенні друкарського верстату³.

Джозеф і Гайрум прибули до містечка Картедж, штат Іллінойс, де їм висунули ще одне звинувачення — у державній зраді та взяли їх під варту до часу, коли відбудеться слухання їхньої справи в суді. Губернатор Томас Форд обіцяв їм захист, але вони не відчували себе у безпеці, знаходячись у в’язниці у ворожо налаштованому містечку. Чекаючи у кімнаті на верхньому поверсі в’язниці, Джозеф, Гайрум, Уіллард Річардс та Джон Тейлор вивчали Книгу Мормона, співали гімни та промовляли слова благословення відвідувачам. 27 червня Джозеф продиктував листа до його дружини Емми, в якому він висловлював свою любов до його сім’ї та думки щодо майбутнього суду. “Я майже примирився зі своїм жеребом, — написав він, — знаючи, що я виправданий, і я виконав якнайкраще усе, що можна було зробити. Передай дітям і всім друзям, що я їх люблю”⁴.

Пізніше того дня озброєний натовп увірвався у в’язницю. Вони забігли по сходах і почали стріляти у кімнату, де утримувалися Джозеф і ті, хто був з ним. Гайрум був застрілений майже одразу. Джозеф кинувся до вікна, йому влучили у груди і в спину, і він випав з вікна на землю, де, ймовірно, в нього влучили знову. У Джона Тейлора влучили чотири рази, але він вижив.⁵ Лише Уіллард Річардс залишився неушкодженим.

Зображення

Мученицька смерть Джозефа і Гайрума

Після вбивства Джозефа і Гайрума Смітів, їхні тіла відвезли на двох возах у Наву. Тіла було вимито й оглянуто. Були зроблені посмертні маски, щоб зберегти вигляд їхніх облич. Прощання з померлими, на яке прийшли близько 10 000 людей, відбулося в Особняку в Наву. Остерігаючись, що вороги можуть осквернити тіла, близькі померлих наповнили труни мішками з піском для привселюдного поховання. Спочатку тіла були поховані під недобудованим Домом в Наву, а потім, через декілька місяців, вони були ексгумовані й перепоховані під флігелем на земельній ділянці Смітів⁶.

Джон Тейлор та Уіллард Річардс як очевидці розповіли про ці вбивства, зокрема, така розповідь міститься у записах, зроблених Річардсом у своєму щоденнику ще під час перебування у Картеджській в’язниці⁷. У газетах Nauvoo Neighbor та Times and Seasons було опубліковане оголошення про смерть Джозефа та Гайрума та панегірик на їхню честь, які пізніше було канонізовано у книзі Учення і Завіти⁸. Вільям Деніелз, який був у натовпі та спостерігав біля в’язниці за тим, що відбувалося, і який пізніше приєднався до Церкви, також написав про своє бачення події⁹. Докладна розповідь, написана Джоном Тейлором у 1856 р., використовувалася церковними істориками, коли вони збирали матеріали для укладання офіційної історії Джозефа Сміта¹⁰. У цих розповідях Джозеф і Гайрум були проголошені мучениками, які загинули заради справи відновленої Церкви.

Багато інших людей записали свої розповіді про те, як почули новини про смерть, як були свідками скорботи вдів Емми Сміт і Мері Філдінг Сміт і як оплакували втрату пророка і патріарха. “Я бачила бездиханні тіла наших улюблених братів, коли їх привезли до їхніх майже збожеволілих від горя сімей, — написала Вілейт Кімболл у листі до свого чоловіка Гебера. — Я бачила їхні сльози та плач, від яких розривалось би найсуворіше серце. Кожен брат і кожна сестра, які бачили це, відчували глибоке співчуття до них. Так, кожне серце сповнилося сумом, і, здавалося, що навіть самі вулиці Наву плакали”¹¹.

П’ять чоловіків було звинувачено у вбивствах, і вони постали перед судом у Картеджі в травні 1845 р. Членів Церкви закликали не свідчити і не відвідувати судовий процес через стурбованість тим, що система правосуддя була налаштована проти них, і через страх спровокувати подальше насильство. Без свідків-мормонів прокурор зміг надати небагато достовірних свідчень, і він відкинув усі ключові докази, що призвело до того, що присяжні виправдали всіх п’ятьох чоловіків. Це змусило деяких вчених розглядати цей суд як фіктивний¹². Серед святих останніх днів поширювалися історії про ймовірну долю причетних до вбивств. Вчені дослідили їхнє життя і встановили, що ці історії про божественну відплату були фольклором, а не історичними фактами¹³.

Після смерті Джозефа Сміта Церква залишилася без керівника перший раз з часів її заснування у 1830 р., а смерть Гайрума унеможливила один з потенційних способів наступництва. Упродовж місяців після мученицької смерті пророка і патріарха переважна більшість членів Церкви підтримувала Кворум дванадцятьох як вищий керівний орган Церкви¹⁴.

Пов’язані теми: Nauvoo Expositor (Викривач Наву), Розкол у Церкві