Причасні збори

Хоча більшість протестантів в Америці 19 століття шанували Суботній день, не всі відвідували церкву. У деяких конфесіях, наприклад, пресвітеріанців та конгрегаціоналістів, збори зазвичай проходили у неділю в каплицях. Інші, такі як методисти, баптисти, чи ті, хто вирішили не приєднуватися до жодної секти, часто поклонялися неформально у своїх власних домівках, відвідували збори у маленьких групах або брали участь у великих публічних церковних зібраннях просто неба, коли ті час від часу відбувалися³.

У найперших святих не було каплиць, тому вони зустрічалися, щоб поклонятися, проповідувати і співати у той час й у тих місцях, де мали змогу. Спочатку вони не проводили обряд причастя щотижня, але робили це за особливих нагод, наприклад, під час конференцій Церкви, які відбувалися раз на три місяці, і на зборах конфірмацій. У записах святих останніх днів вперше згадується дотримання щотижневого причастя у серпні 1831 року, коли з одкровення вони дізналися, що святі, “чиї ноги стоять на землі Сіону”, — тобто в Індепенденсі, шт. Міссурі, — мають “ходи[ти] в дім молитви і піднос[ити] свої священнодійства в Мій святий день”⁴ . Але в очікуванні на побудову будинку для поклоніння, вони продовжували зустрічатися маленькими групами, коли виникала нагода⁵.

Після завершення у 1836 році будівництва Кертлендського храму, святі останніх днів почали проводити обряд причастя щотижня. Це відбувалося під час двох недільних зборів, відкритих для всієї громади, — одні проходили до обіду, а інші після⁶. У Наву святі зустрічалися на великих зборах просто неба, їх часто відвідували кілька тисяч святих одночасно⁷. У менших філіях місіонери і члени Церкви регулярно зустрічалися на зборах, на яких вони виголошували молитви та проповіді і приймали причастя. Ці збори часто проводилися у Суботній день, але іноді вони відбувалися і протягом тижня⁸.

Коли обставини змінилися, святі змінили свої способи поклоніння. Будинки зборів, побудовані у штаті Юта за життя Бригама Янга, не могли вмістити всіх одночасно. Дорослі зазвичай зустрічалися у тих будівлях у неділю, молодь і діти часто приймали причастя на зборах допоміжних організацій протягом тижня. Протягом більшої частини 19 століття збори посту і свідчень проводилися у перший четвер місяця. Після того, як було побудовано більше домів зборів, а розміри приходів були змінені, щоб відповідати розміру тих приміщень, святі усіх вікових категорій змогли збиратися разом щонеділі⁹.

У 1980 році, з метою зменшення часу подорожі для членів Церкви, провідники об’єднали причасні збори кожного приходу з недільною школою і зборами кворумів та допоміжних організацій у єдиний тригодинний блок у Суботній день. Там, де цього вимагали обставини, недільні збори проводилися в інші дні тижня, окрім неділі. Наприклад, Церква дотримувалася суботнього дня у п’ятницю або суботу на Близькому Сході і проводила збори філій у різні дні тижня у Гонконгу, щоб дати можливість працівникам з різних країн брати участь у причасних зборах¹⁰.

Коли Джозеф пішов купувати вино для проведення обряду причастя на зборах у серпні 1830 року, йому зустрівся небесний посланець, який сказав, що слід використовувати лише вино, виготовлене місцевими членами Церкви для причастя¹¹. Далі Господь навчав у цьому одкровенні, що “не має значення, що ви будете їсти або що ви будете пити, коли ви причащаєтеся, якщо буде так, що ви робитимете це з оком, єдиноспрямованим до Моєї слави”¹². Щоб діяти відповідно до цього одкровення, перші святі використовували вино, виготовлене саме для цього обряду. Наприклад, Елізабет Енн Уітні, дружина єпископа Ньюела К. Уітні, запропонувала для причастя своє домашнє вино з червоної порічки¹³. Протягом 19 століття замість причасного вина все частіше використовувалась вода¹⁴.

Кількість хліба, який використовували для причастя, також змінювалася з часом. За особливих нагод, наприклад, під час висвячення храмів у 19 столітті, святі іноді їли хліб і пили вино, доки не насичувалися, як це описано у книзі 3 Нефій¹⁵. Ненсі Наомі Александер Трейсі згадувала, як під час святкування освячення Кертлендського храму старійшини “ходили від будинку до будинку, благословляючи святих і надаючи причастя. Проводилися бенкети. Три сім’ї об’єдналися і провели такий бенкет у нашому будинку. Ми напекли багато хліба”¹⁶.

У перші роки існування Церкви дорослі чоловіки зазвичай благословляли причастя, а жінки забезпечували хліб, вино і скатертини. У 1870 році провідники Церкви почали висвячувати хлопчиків підлітків у чини в Аароновому священстві, а молоді вчителі і диякони призначалися роздавати символи причастя присутнім на зборах. Члени єпископату та інші дорослі носії священства продовжували служити за причасним столом до початку 1900-х років, коли молоді священники — на додаток до дорослих носіїв священства — почали благословляти хліб і воду¹⁷. У 1950 році провідники Церкви порадили, щоб учителям була надана відповідальність готувати стіл для причастя¹⁸.

Зображення

передавання “спільної чаші” у 19 столітті

Починаючи з 1911 року, з гігієнічних міркувань, “спільну чашу” вина або води, яку раніше передавали серед присутніх на зборах, почали заміняти малесенькими індивідуальними стаканчиками для причастя¹⁹. У 1946 році після того, як виникло занепокоєння, що традиція виголошувати проповіді та музичні номери одночасно з рознесенням причастя може відволікати людей від обряду, Перше Президентство постановило, що члени Церкви під час обряду мають підтримувати сприятливу для роздумів тишу²⁰.

Зображення

причастя у наші дні

“Обряд причастя, — як навчав старійшина Даллін Х. Оукс у 2008 році, — робить причасні збори найбільш священними і важливими зборами у Церкві”²¹. Відповідно, у 2015 році провідники Церкви закликали поновити наголос на тому, щоб поклоніння у Суботній день було зосереджене на прийнятті причастя Господньої вечері²².

Пов’язані теми: Приходи і коли, Школа пророків