Дух Божий

Після примирення зі своїм братом Джозеф знову зосередився на завершенні будівництва храму. Хоча у порівнянні з величезними храмами Європи храм у Кертленді виглядав достатньо маленьким, він все ж таки був вищим та більшим за більшість будівель в Огайо. По дорозі до Кертленда можна було легко побачити його кольорову дзвіницю та яскравий червоний дах, який майорів над верхівками дерев. Блискучі ліпні стіни, яскраві зелені двері та гострі готичні вікна створювали приголомшливе видовище¹.

До кінця січня 1836 р. внутрішні роботи у храмі були майже завершені, а Джозеф готував церковних провідників для отримання божественної сили, яку Господь обіцяв дати їм. Ніхто точно не знав, яким буде обряд ендаументу, але Джозеф пояснив, що він буде виконуватися після символічного проведення обрядів омовіння й помазання для чоловіків, які мали владу священства: так само, як Мойсей омив і помазав священників Аарона у Старому Завіті².

Святі також читали уривки з Нового Завіту, в яких пояснювався ендаумент. Після Свого воскресіння Ісус наказав Своїм апостолам не йти з Єрусалима проповідувати євангелію, доки їх не буде “обдаровано силою згори”. Пізніше у день П’ятдесятниці апостоли Ісуса отримали цю силу, коли Дух спустився на них, ніби буря раптова зірвалася, і вони говорили різними мовами³.

Коли святі готувалися для отримання свого ендаументу, вони очікували подібний духовний досвід.

Вдень 21 січня Джозеф, його радники та його батько піднялися по сходах на горище у друкарні, що знаходилася позаду храму. Там чоловіки символічно омили себе чистою водою і благословили одне одного в ім’я Господа. Коли вони були очищені, то пішли у сусідні двері, до храму, де зустрілися з єпископатами Кертленда та Сіону, помазали голови освяченою олією одне одному і благословили одне одного.

Коли настала черга Джозефа, його батько помазав його голову та благословив його вести Церкву, як Мойсей останніх днів, проголошуючи над ним благословення Авраама, Ісака і Якова. Потім радники Джозефа поклали свої руки на його голову і благословили його⁴.

Коли чоловіки виконали обряд, небеса відкрилися, і Джозеф побачив майбутнє. Він побачив целестіальне царство, його прекрасні ворота палали перед ним, як вогняне коло. Він побачив Бога Батька і Ісуса Христа, які сиділи на прекрасних тронах. Пророки Старого Завіту, Адам й Авраам, також там були, і мати, і батько Джозефа разом з його старшим братом Алвіном.

Побачивши свого брата у присутності Бога, Джозеф замислився. Алвін помер невдовзі після першого візиту Моронія, і у нього не було можливості охриститися належною владою. Як же він тоді може успадкувати целестіальну славу? Сім’я Джозефа відмовилася вірити, що Алвін потрапив до пекла, коли один з проповідників якось висловив таку думку. Однак його вічна доля залишалася для них невідомою.

Коли Джозеф роздумував про видіння і свого брата, він почув голос Господа, який сказав: “Усі, хто померли, не пізнавши цієї євангелії, хто прийняв би її, якби їм було дозволено залишитися, будуть спадкоємцями целестіального царства Бога”.

Господь пояснив, що Він судитиме всіх людей згідно з їхніми діяннями і бажаннями їхніх сердець. Люди, які опинилися у ситуації подібній до ситуації Алвіна, не будуть прокляті за те, що мали менше можливостей на землі. Господь також навчав, що маленькі діти, які померли до досягнення віку підзвітності, як це сталося з чотирма немовлятами Джозефа й Емми, яких вони поховали, будуть спасенні у целестіальному царстві⁵.

Коли видіння закрилося, Джозеф і його радники помазали членів вищих рад Кертленда і Сіону, які в молитві чекали в іншій кімнаті. Коли ж ці чоловіки отримали обряд, їм відкрилося ще більше небесних видінь. Дехто бачив ангелів, а інші побачили обличчя Христа.

Сповнені Духом чоловіки пророкували про те, що буде, і прославляли Бога ще довго того вечора⁶.

---

Через два місяці по тому, вранці 27 березня 1836 р., Лідія Найт сиділа плечем до плеча з іншими святими у нижній частині храму. Люди навколо неї вже тіснилися, а ті, хто розсаджували людей, продовжували садити на лави ще більше людей. У залі вже було близько тисячі святих і набагато більше тіснилися перед входом, сподіваючись, що їм дозволять увійти⁷.

Лідія відвідала храм вже кілька разів з того часу, як вийшла заміж за Ньюела чотири місяці тому. Вона і Ньюел приходили сюди час від часу, щоб послухати проповідь або настанови⁸. Однак цього разу все було інакше. Сьогодні святі зібралися, щоб посвятити храм Господу.

Зі свого місця Лідія могла спостерігати, як провідники Церкви займають свої місця за трьома рядами вишукано вирізьблених кафедр в обох кінцях зали. Перед нею, у західному кінці будівлі, були кафедри для Першого Президентства та інших провідників у священстві Мелхиседековому. Позаду неї, біля східної стіни, були кафедри для єпископатів та провідників в Аароновому священстві. Як член вищої ради Міссурі Ньюел сидів на одному з рядів поруч з цими кафедрами.

Чекаючи на початок освячення, Лідія також могла милуватися чудовими кафедрами, виробленими з дерева і високими колонами, які стояли вздовж всієї зали. Все ще був ранок, і сонячні проміння проникали у залу через високі вікна вздовж двох бокових стін. Над головою висіли великі згорнуті полотняні штори, які можна було розгорнути між лавами, щоб розділити простір на тимчасові кімнати⁹.

Коли для людей вже не вистачало місць, Джозеф встав і вибачився перед тими, хто не зміг знайти місце, щоб сісти. Він запропонував провести збори для тих, кому не вистачило місця, в сусідній шкільній кімнаті, на першому поверсі друкарні¹⁰.

Через кілька хвилин, після того, як всі присутні зайняли свої місця, Сідні почав збори і виголосив могутню промову, яка тривала більше двох годин. Після невеликої перерви, під час якої майже всі присутні залишилися на місцях, Джозеф встав і промовив молитву освячення, яку він підготував за допомогою Олівера та Сідні за день до зборів¹¹.

“Ми просимо Тебе, о Господи, прийняти цей дім, — сказав Джозеф, — витвір рук наших, Твоїх слуг, який Ти заповідав нам збудувати”. Він попросив, щоб місіонери могли йти, озброєні силою, щоб поширювати євангелію аж до кінців землі. Він молився про благословення для святих в Міссурі, для провідників народів у світі і для всього розсіяного Ізраїля¹².

Він благав Господа обдарувати святих силою. “Нехай помазання Твоїх священнослужителів буде запечатано на них владою згори, — сказав він. — Поклади на Своїх слуг свідчення завіту, щоб, коли вони виходитимуть і проголошуватимуть Твоє слово, вони могли запечатувати закон і готувати серця Твоїх святих”. Він благав, щоб Господь наповнив храм Своєю славою, як буря, що раптово зірвалася, яку відчули давні апостоли¹³.

“О почуй, о почуй, о почуй нас, о Господи! — благав він,— і дай відповіді на ці благання, і прийми освячення цього дому для Тебе”¹⁴.

Одразу, коли Джозеф вимовив “амінь”, хор заспівав новий гімн Уільяма Фелпса:

Лідія відчувала, як слава Бога наповнила храм. Підвівшись разом з іншими святими в залі, вона приєдналася до інших, щоб вигукнути: “Осанна! Осанна! Осанна Богу й Агнцеві!”¹⁶

---

Після освячення храму Кертленд сповнився виявами сили і Духа Господа. Ввечері, після освячення, Джозеф зустрівся з провідниками Церкви у храмі, і чоловіки почали говорити мовами, як це сталося з апостолами Спасителя у день П’ятдесятниці. Деякі з них на зборах бачили, як небесний вогонь спустився на тих, хто промовляв. Інші бачили ангелів. Святі, які були назовні, бачили яскраву хмару та стовп вогню, який стояв над храмом¹⁷.

30 березня Джозеф та його радники зустрілися у храмі, щоб омити ноги приблизно трьомстам провідникам Церкви, зокрема і Дванадцятьом, сімдесятникам та іншим чоловікам, яких було покликано на місіонерську роботу, подібно до того, як Спаситель зробив це Своїм учнями перед Своїм розп’яттям. “Для нас це рік святкування і час радості”, — заявив Джозеф. Чоловіки, що прийшли до храму, постилися, однак Джозеф попросив кількох з них купити хліба і вина на потім. Він попросив інших принести ємкості з водою.

Спочатку Джозеф і його радники омили ноги Кворуму дванадцятьох, а потім омили ноги членам інших кворумів, благословляючи їх в ім’я Господа¹⁸. Протягом кількох годин чоловіки благословляли одне одного, пророкували та проголошували осанну, поки не принесли хліб і вино ближче до вечора.

Поки Джозеф промовляв, Дванадцятеро ламали хліб і наливали вино. Він сказав їм, що їхнє недовге перебування у Кертленді скоро закінчиться. Господь обдаровував їх силою і потім пошле їх на місії. “Рушайте зі смиренням, розсудливістю і проповідуйте про Ісуса Христа”, — сказав він. Він навчав їх уникати суперечок щодо релігійних вірувань, але залишатися вірними своїм власним.

“Нес[іть] ключі царства всім народам, — сказав він апостолам, — і відчиня[йте] їм двері до євангелії, і поклика[йте] сімдесятників іти за [вами]”. Він сказав, що організація Церкви тепер була завершена і що чоловіки, що були у кімнаті, отримали всі обряди, які Господь підготував для них у цей час.

“Йдіть вперед і будуйте Боже царство”, — сказав він.

Джозеф і його радники пішли додому, залишивши Дванадцятьох головувати на зборах. Дух знову зійшов на чоловіків у храмі, і вони почали пророкувати, говорити мовами і напучувати одне одного в євангелії. Деяким чоловікам явилися ангели, що служили їм, а кілька інших мали видіння Спасителя.

Вияви Духа продовжувалися до ранку. Коли чоловіки залишили храм, їхні душі злітали до небес від чудес і слави, які вони там побачили. Вони відчули себе обдарованими силою і готовими нести євангелію світу¹⁹.

---

Через тиждень після освячення, вдень у Великодню неділю, тисячі святих знову прийшли поклонятися у храм. Після того як Дванадцятеро рознесли присутнім Господню вечерю, Джозеф і Олівер опустили полотняні завіси навколо найвищої кафедри, що знаходилася на західній стороні нижньої частини зали, і стали на коліна позаду завіс. Вони хотіли помолитися на самоті, щоб їх не бачили святі²⁰.

Після їхніх молитов перед ними явився Спаситель, Його обличчя сяяло яскравіше за сонце. Його очі були наче полум’я та Його волосся було наче чистий сніг. Під Його ногами поручні кафедри виглядали як з чистого золота²¹.

“Нехай радіють серця всього Мого народу, який силою своєю побудував цей дім у Моє ім’я”, — мовив Спаситель, Його голос був немов шум великої води. “Бо ось, Я прийняв цей дім, і Моє імʼя буде тут; і Я являтимуся Моїм людям в милості”²². Він закликав святих тримати його священним і засвідчив, що вони отримали ендаумент, тобто обдарування силою.

“Серця тисяч і десятків тисяч вельми радітимуть, — проголосив Він, — благословенням, які будуть пролиті, і ендаументу, яким Моїх слуг було обдаровано в цьому домі”.

Зрештою Господь пообіцяв: “І слава цього дому дійде до іноземних країн; і це початок благословення, яке буде пролито на голови Мого народу”²³.

Видіння закрилося над Джозефом й Олівером, але відразу небеса відкрилися знову. Вони побачили Мойсея, який стояв перед ними, і він ввірив ключі збирання Ізраїля їм, щоб святі могли нести євангелію світу і привести праведних в Сіон.

Після цього явився Іліяс і ввірив їм розподіл євангелії Авраама, кажучи, що всі покоління буде благословлено через них і тих, хто прийде після них.

Після того, як Іліяс пішов, Джозеф й Олівер отримали ще одне славетне видіння. Вони побачили Іллю, пророка Старого Завіту, який був забраний на небеса на вогнягій колісниці.

“Ось, повністю настав час, про який було сказано вустами Малахії” — проголосив Ілля, посилаючись на пророцтво зі Старого Завіту, що він поверне серця батьків до дітей, а дітей до батьків.

“Ключі цього розподілу ввірено у ваші руки; — продовжив Ілля, — і через це ви можете знати, що великий і жахливий день Господа вже близько — під самими дверима”²⁴.

Видіння закрилося, й Джозеф та Олівер залишилися на самоті²⁵. Сонячне світло проливалося через арочне вікно за кафедрою, але поручні кафедри перед ними вже не сяяли, наче золото. Небесні голоси, що потрясли їх, наче грім, поступилися місцем приглушеному звуку, що йшов від святих по той бік завіси.

Джозеф знав, що посланці передали йому важливі ключі священства. Пізніше він навчав святих, що ключі священства, які були відновлені Іллєю, запечатають сім’ї разом навіки, зв’язавши на небесах, те, що було зв’язано на землі, об’єднуючи батьків з їхніми дітьми і дітей з їхніми батьками²⁶.

---

Через лічені дні після освячення храму місіонери вирушили у різні напрямки проповідувати євангелію, зміцнені силою ендаументу. Єпископ Партридж та інші святі, які прийшли з Міссурі, вирушили знову на захід з новою рішучістю будувати Сіон²⁷.

Лідія і Ньюел Найт також хотіли піти на захід, але їм були потрібні гроші. Ньюел провів майже весь свій час у Кертленді, працюючи на побудові храму без оплати, і Лідія віддала в займи майже всі свої гроші Джозефу і Церкві, коли вперше прибула у місто. Жоден з них не шкодував про свою жертву, але Лідія не могла не думати, що гроші, які вона позичила Церкві, з надлишком могли покрити витрати на дорогу.

Коли вони розмірковували над тим, як заплатити за свою подорож, Джозеф зайшов до них побачитись. “Отже, Ньюеле, ви скоро поїдете на захід, у вашу нову домівку, — сказав він. — Чи у вас є все необхідне для подорожі?”

“Зараз у нас скрута з грошима”, — сказав Ньюел.

“Я не забув, як щедро ви допомогли мені, коли я був у скруті”, — сказав Джозеф Лідії. Він вийшов з дому і незабаром повернувся з більшою сумою, ніж вона йому позичила.

Він сказав їм купити те, що їм необхідно, щоб подорож до їхнього нового дому була хорошою. Гайрум надав їм коней, які мали довезти їх до ріки Огайо, де вони могли пересісти на пароплав до Міссурі.

Перед тим як Найти поїхали, вони відвідали Джозефа Сміта ст., щоб Лідія могла отримати від нього благословення. Більше року тому Господь покликав Джозефа старшого бути патріархом Церкви, надавши йому повноваження давати святим особливі патріарші благословення, як Авраам та Яків давали своїм дітям у біблійні часи.

Поклавши свої руки на голову Лідії, Джозеф старший промовив слова благословення. “Ти зазнала багато страждань останнім часом, і серце твоє було сповнене болю, — сказав він Лідії. — Але ти будеш втішена”.

Він сказав їй, що Господь любить її і що Він дав їй Ньюела для її втіхи. “Ваші душі будуть зв’язані разом, і ніщо не зможе роз’єднати їх. Ні біда, ні смерть не розлучать вас”, — пообіцяв він. “Ти будеш збережена у житті і в безпеці і швидко доберешся до землі Сіону”²⁸.

Невдовзі після благословення Лідія та Ньюел вирушили до Міссурі, оптимістично налаштовані щодо майбутнього Церкви та Сіону. Господь обдарував святих силою, і Кертленд процвітав під високим шпилем храму. Видіння та благословення, які вони отримали у той час, дали їм відчуття небес. Здавалося, що завіса між землею і небом була готова розірватися²⁹.