За великою знегодою

Навесні 1831 року семирічна Емілі Партридж разом з батьками, Едвардом та Лідією, і чотирма сестрами жила в містечку, розташованому на північний схід від Кертленда. Вони мали хороший каркасний будинок з великою кімнатою і двома спальнями на першому поверсі. На другому була спальня, ще одна велика кімната і комірка, де вони зберігали одяг. У цокольному поверсі була кухня і погріб для зберігання овочів настільки темний, що це лякало Емілі.

Біля дому було велике подвір’я, де Емілі гралася і досліджувала світ. Також був квітник, фруктові дерева, стайня і нічим не зайняте місце, де батько в майбутньому планував побудувати ще кращий будинок. Магазин батька також був поруч. Під прилавком магазину вона завжди знаходила яскраві стрічки та інші скарби. В будівлі було багато інструментів і механізмів, які батько використовував для фарбування тканини й хутра, щоб виготовляти з них капелюхи для своїх замовників¹.

Зараз батько не приділяв багато часу виготовленню капелюхів, бо був єпископом Церкви. Оскільки святі, прибуваючи з Нью-Йорка, збиралися в Огайо, він мав допомагати їм поселятися і знаходити роботу. Серед новоприбулих була сім’я Найтів та їхня філія Церкви з Коулсвілля. Знаючи, що Ліман Коплі мав велику ферму за 30 км на північний схід від Кертленда, яку він погодився посвятити Господу, батько Емілі посилав туди на поселення коулсвілльських святих².

Деякі святі з Нью-Йорка приїжджали в Огайо, будучи хворими на кір, і, оскільки вони часто зупинялися в домі Партриджів, невдовзі в Емілі та її сестер піднялася температура і з’явився висип. Невдовзі Емілі одужала, але її одинадцятирічна сестра Елайза злягла із запаленням легенів. Невдовзі батьки безпорадно спостерігали, як їй ставало все важче дихати, а температура піднімалася³.

Поки сім’я піклувалася про Елайзу, батько поїхав на важливу конференцію Церкви, яка проходила в будівлі школи поблизу ферми Морлі. Його не було кілька днів, а повернувшись, він сказав сім’ї, що йому знову потрібно їхати.⁴ Джозеф отримав одкровення, в якому було сказано, що наступна конференція відбудеться в Міссурі. Кількох провідників Церкви, зокрема її батька, було покликано їхати туди якомога швидше⁵.

Багато людей почали планувати поїздку. В одкровенні Господь назвав землю Міссурі землею успадкування для святих, що перегукувалося з біблійним описом обіцяної землі, що “тече молоком і медом”. Там святі мали побудувати місто Сіон⁶.

Батьку Емілі не хотілося залишати сім’ю. Елайза ще була хвора й могла померти за його відсутності⁷. Емілі бачила, що мати також хвилюється. Лідія Партридж була дуже віддана справі Сіону, однак вона не звикла самотужки піклуватися про дітей і дім. Здавалося, що вона розуміє: її труднощі лише починаються⁸.

---

Поллі Найт хворіла, коли вона разом з коулсвілльськими святими поселилася на землях Лімана Коплі. Його ферма розкинулася на 280 га родючої землі. Цього було достатньо, щоб багато сімей побудували домівки, стайні та майстерні⁹. Тут Найти могли почати нове життя і спокійно сповідувати свою релігію, хоча багатьох непокоїло те, що Поллі навряд чи надовго залишиться з ними.

Чоловік Поллі та сини швидко працювали, встановлюючи огорожу і засаджуючи поля, щоб навести лад на ділянці. Джозеф і єпископ Партридж також заоохочували коулсвілльських святих посвячувати своє майно відповідно до закону Господа¹⁰.

Але після того як поселення почало вимальовуватися, Ліман відійшов від Церкви і сказав, щоб коулсвілльські святі забиралися з його землі¹¹. Не знаючи, куди йти, виселені святі попросили Джозефа запитати в Господа, куди їм прямувати.

“Ви вирушите у вашу мандрівку в райони на заході, — сказав їм Господь, — на землю Міссурі”¹².

Тепер, коли вони знали, що Сіон буде в Міссурі, а не в Огайо, коулсвілльські святі зрозуміли, що вони будуть серед перших членів Церкви, які там поселяться. Вони почали готуватися до подорожі, і приблизно через два тижні після отримання одкровення Поллі та решта членів філії залишили Кертленд і прилеглі райони та річковими суднами вирушили на захід¹³.

Коли Поллі з сім’єю пливла по ріці, її найбільшим бажанням було торкнутися ногою землі Сіону до того, як вона помре. Їй було 55 років, а здоров’я погіршувалося. Її син Ньюел уже сходив на берег, щоб придбати дошки для труни, на випадок, якщо вона помре до того, як вони дістануться до Міссурі.

Але Поллі була непохитною в тому, що її мають поховати лише в Сіоні, а не в якомусь іншому місці¹⁴.

---

Невдовзі після того, як коулсвілльські святі виїхали, пророк, Сідні та Едвард Партридж попрямували до Міссурі з кількома старійшинами Церкви. Вони подорожували переважно суходолом, проповідуючи євангелію на своєму шляху і розмовляючи про свої надії щодо Сіону¹⁵.

Джозеф з оптимізмом говорив про Церкву в Індепенденсі. Він розповідав старійшинам, що Олівер та інші місіонери безсумнівно створили там міцну філію Церкви, як це було в Кертленді. Деякі старійшини сприйняли це як пророцтво.

Коли вони наближалися до округи Джексон, чоловіки милувалися преріями навколо них, які розкинулися на пологих пагорбах. Оскільки в Міссурі було вдосталь землі, де могли поселитися святі, ця місцевість здавалася ідеальним місцем для Сіону. А завдяки тому, що місто Індепенденс було розташоване поруч з рікою та індіанськими землями, воно було бездоганним місцем для збирання Божого завітного народу¹⁶.

Однак коли вони дісталися до міста, старійшини були розчаровані побаченим. На думку Езри Бута, колишнього священника, який приєднався до Церкви після того, як побачив, що Джозеф зцілив одній жінці паралізовану руку, ця місцевість виглядала похмурою і необжитою. Там була будівля суду, кілька магазинів, кілька зрубів і майже нічого більше. Місіонери охристили лише жменьку людей у тій місцевості, тож філія не була настільки сильною, як того сподівався Джозеф. Вважаючи, що їх ввели в оману, Езра та інші почали ставити під сумнів пророчий дар Джозефа¹⁷.

Джозеф також був розчарований. Фейєтт і Кертленд були маленькими селами, однак Індепенденс швидше нагадувало віддалене торгове поселення. Містечко було місцем, звідки вели шляхи на захід, тож до нього приїжджали переважно мисливці, погоничі, а також фермери й дрібні бізнесмени. Джозеф усе своє життя був знайомий з людьми більшості з цих професій, однак ті, що жили в Індепенденсі, вирізнялися з-поміж інших ще більшою безбожністю та грубістю. А ще гірше те, що представники уряду в місті з підозрою ставилися до місіонерів і, вірогідно, створювали б перепони, якщо взагалі дозволяли б проповідувати індіанцям¹⁸.

Засмучений Джозеф звернувся зі своїми занепокоєннями до Господа. “Коли пустиня зацвіте, мов троянда, — запитував він. — Коли Сіон буде збудовано в славі й де стоятиме Твій храм?”¹⁹

20 липня, за шість днів після прибуття, надійшла відповідь на молитви Джозефа. “Ця земля, — сказав йому Господь, — є землею, що її Я призначив і освятив для збирання святих”.

Їм більше не потрібно було шукати в іншому місці. “Це є земля обіцяння, — проголосив Він, — і місце для міста Сіон”. Святі мали придбати якомога більше доступної землі, побудувати будинки й засіяти поля. А на кручі, розташованій на захід від будівлі суду, вони мали побудувати храм²⁰.

---

Навіть після того як Господь відкрив Свою волю стосовно Сіону, деякі святі продовжували скептично ставитися до Індепенденса. Як і Езра Бут, Едвард сподівався побачити в цій місцевості велику філію Церкви. Натомість йому разом зі святими потрібно було будувати Сіон в місті, де люди ставилися до них насторожено і зовсім не цікавилися відновленою євангелією.

Як єпископ Церкви він також розумів, що велика частина відповідальності за заснування Сіону лягає на його плечі. Аби підготувати обіцяну землю для святих, йому доведеться купувати якомога більше цієї землі, аби розподіляти її як спадок між тими, хто прийшов у Сіон і дотримувався закону посвячення²¹. Це означало, що йому доведеться залишатися в Міссурі й перевезти свою сім’ю в Сіон для постійного проживання.

Едвард хотів допомагати у встановленні Сіону, але багато що його непокоїло стосовно одкровення, його нових обов’язків та й самої місцевості. Одного дня, оглядаючи місцевість навколо Індепенденса, він вказав Джозефу, що земля не настільки хороша, як інші ділянки неподалік. Він був незадоволений пророком і не розумів, як святі можуть встановити тут Сіон.

“Я бачу, що його встановити можливо, — свідчив Джозефі, — і так це і станеться”²².

Через кілька днів Господь знову в одкровенні, даному через Джозефа, звернувся до Едварда та інших старійшин Церкви. “Ви не можете побачити своїми природними очима, на теперішній час, план вашого Бога стосовно того, що відбуватиметься віднині, і слави, яка піде слідом за великою знегодою. — проголосив Він. — Бо за великою знегодою приходять благословення”.

У одкровенні Господь також дорікав Едварду за його невіру. “Якщо він не покається у своїх гріхах, — сказав Він стосовно єпископа, — нехай він остерігається, щоб йому не впасти. Ось, місію дано йому, і її не буде дано знову”²³.

Застереження упокорило Едварда. Він просив Господа пробачити йому сліпоту серця і сказав Джозефу, що залишиться в Індепенденсі та підготує землю Сіону для святих. Однак він постійно хвилювався, що не зможе виконати величезного завдання, яке чекало попереду.

“Я боюся, що моє доручення перевищує мої можливості виконувати його так, щоб це було прийнятно для мого Небесного Батька, — зізнавався він у листі до Лідії. — Молися за мене, щоб я не впав”²⁴.

---

Після тритижневої подорожі Поллі Найт прибула до Індепенденса разом з коулсвілльськими святими. Вона ледь трималася на ногах, але була вдячна за те, що дісталася до землі Сіону. Однак її стан швидко погіршувався, і двоє новонавернених з тієї місцевості занесли її до свого дому, де вона могла відпочити у відносному затишку.

Поки Найти досліджували місцевість, шукаючи, де їм оселитися, вони знайшли хорошу ділянку з гарним краєвидом і родючою землею, яку могли б обробити і заснувати там ферму. Люди також здавалися привітними, хоча вони були незнайомцями. На відміну від деяких старійшин з Кертленда, коулсвілльські члени Церкви вірили в те, що святі можуть побудувати Сіон.

2 серпня святі в Міссурі зібралися за кілька миль на захід від Індепенденса, щоб розпочати будівництво першого будинку в Сіоні. Джозеф і дванадцятеро чоловіків з Коулсвілльської філії, які символічно представляли 12 колін Ізраїля, заклали перший зруб. Після цього Сідні освятив землю Сіону для збирання Ізраїля.

Наступного дня на ділянці західніше від будівлі суду в Індепенденсі Джозеф Сміт дбайливо поклав один-єдиний камінь, щоб позначити кут майбутнього храму²⁵. Хтось відкрив Біблію і прочитав з 87-го псалма: “Господь любить брами Сіону понад усі селища Яковові. Славне розповідають про тебе, місто Боже!”²⁶

Через кілька днів Поллі померла, славлячи Господа за те, що підтримував її в стражданнях²⁷. Пророк виголосив поховальну проповідь, а її чоловік поховав тіло в лісочку, неподалік від храмової ділянки. Вона була першою святою, яку поховали в Сіоні²⁸.

Того ж дня Джозеф отримав ще одне одкровення: “Благословенні, каже Господь, ті, хто прийшов у цю землю з оком, єдиноспрямованим до Моєї слави, згідно з Моїми заповідями. Бо ті, хто живуть, успадкують землю, а ті, хто вмирають, відпочинуть від усіх своїх трудів, і їхні діяння підуть слідом за ними”²⁹.

---

Невдовзі після похорону Езра та інші старійшини Церкви вирушили назад до Кертленда разом з Джозефом, Олівером та Сідні. Езра відчув полегшення, коли повернувся додому в Огайо. На відміну від Едварда, його серце не змінилося у ставленні до Джозефа або до місця розташування Сіону.

Чоловіки вирушили на каное широкою рікою Міссурі, стартувавши північніше Індепенденса, і веслували, пливучи за течією. У кінці першого дня подорожі вони були в хорошому настрої, і добре повечеряли на березі дикою індичкою. Однак наступного дня серпнева погода видалася спекотною, а річка бурхливою. Маневрувати було важко. Чоловіки швидко стомилися й невдовзі почали критикувати один одного³⁰.

“Як живий Господь, — зрештою вигукнув Олівер, звертаючись до чоловіків, — якщо ви не почнете краще поводитися, з вами станеться якесь нещастя”.

По обіді Джозеф керував у своєму каное, але дехто зі старійшин сердилися на нього і на Олівера, тож відмовилися веслувати. На небезпечному повороті ріки вони в’їхали в дерево, що лежало під водою, і мало не перекинулися. Боючись за життя кожного з учасників подорожі, Джозеф і Сідні наказали старійшинам зійти на берег³¹.

Розбивши табір, Джозеф, Олівер та Сідні намагалися поговорити з групою та зменшити напруженість. Роздратовані чоловіки називали Джозефа і Сідні боягузами за те, що вони зійшли на берег, глузували з того, як Олівер веслує в своєму каное та звинувачували Джозефа в тому, що він діє, як диктатор. Сварка тривала до пізньої ночі.

Замість того, щоб залишатися разом з усіма, Езра рано ліг спати, будучи дуже критично налаштованим проти Джозефа та старійшин. “Чому, — не міг зрозуміти він, — Господь довірив ключі від Свого царства таким чоловікам?”³²

---

Пізніше того літа Лідія Партридж отримала від Едварда листа з Міссурі. Він не лише розповідав їй про свої переживання стосовно свого покликання, але й пояснив, що не приїде додому, як планував, а натомість залишиться в окрузі Джексон, щоб купувати землю для святих. Разом з листом була копія одкровення для Едварда, де містилася настанова, аби їхня сім’я переїхала жити до Сіону.

Лідія була здивована. Коли Едвард виїжджав, він сказав їхнім друзям, що повернеться в Огайо, щойно робота в Міссурі буде закінчена. Тепер, маючи так багато обов’язків у Сіоні, він не був певен, чи повернеться, щоб допомогти Лідії та дітям з переїздом. Однак він знав, що тієї осені інші сім’ї в Огайо будуть переїжджати в Міссурі, зокрема його радники в єпископаті. Також планували переїзд Сідні Гілберт, кертлендський комірник, та Уільям Фелпс, друкар. Обоє вони мали заснувати підприємства для Церкви в Сіоні³³.

“Мабуть було б найкраще, якби ти приїхала з ними”, — писав він³⁴.

Знаючи, що в Індепенденсі важко буде розраховувати на зручності, Едвард також склав для Лідії довгий перелік того, що слід узяти з собою, а що залишити. “Нам доведеться страждати, — попереджав він її, — і певний час доведеться терпіти багато труднощів, до яких ні ти, ні я не дуже звикли”³⁵.

Лідія почала готуватися до переїзду. Діти вже одужали й могли подорожувати, тож вона домовилася, що поїде разом із сім’ями Гілбертів та Фелпсів. Коли вона продавала сімейне майно, сусіди не вірили, що вони з Едвардом відмовляться від свого красивого будинку й процвітаючого бізнесу, аби поїхати за молодим пророком у безвість³⁶.

Лідія не мала бажання відкинути Господню заповідь будувати Сіон. Вона знала, що буде важко залишати свій любий дім, але вважала за честь допомагати в закладанні основи міста Божого³⁷.