Спонукай їх до збирання

Навесні 1841 року Мері Енн Дейвіс востаннє глянула на обличчя свого чоловіка, після чого труну закрили і друзі покійного понесли його тіло в тихий куточок церковного цвинтаря в Тірлі, Англія. Джон Дейвіс був у розквіті сил, йому було лише 25 років, коли він помер. Дивлячись, як несуть його труну, Мері раптом відчула себе неймовірно самотньою, стоячи в чорній жалобній сукні посеред села, в якому вона була єдиною святою останніх днів.

Джон загинув через свої переконання. Вони з Мері познайомилися на зборах святих за рік до цього, невдовзі після того, як Уілфорд Вудрафф охристив сотні людей з “Об’єднаних Братів” у сусідньому Херефордширі. Ні вона, ні Джон не поклонялися разом з “Об’єднаними Братами”, але у тій місцевості швидко поширилася відновлена євангелія і на неї звернуло увагу багато людей¹.

Мері та Джон відчинили двері свого будинку місіонерам, які сподівалися заснувати в цій місцевості філію. Британська місія все більше й більше зростала, і через чотири роки в Англії та Шотландії налічувалося вже понад шість тисяч святих² . Навіть у самому Лондоні, де вуличні проповідники з різних церков люто боролися за душі людей, місіонери заснували філію, яка налічувала приблизно сорок святих. Її очолював молодий американський старійшина на ім’я Лоренцо Сноу³.

Але протистояння по всій країні, як і раніше, залишалося сильним. По вулицях багатьох міст розкидали дешеві брошури, в яких проголошувалися всілякі релігійні ідеї⁴ . Деякі з них були передруками антимормонських трактатів зі Сполучених Штатів, де читачів застерігали проти святих останніх днів⁵.

Сподіваючись спростувати хибну інформацію, Парлі Пратт почав створювати власні брошури і щомісячно видавати газету Latter-day Saints’ Millennial Star, в якій друкувалися новини про святих у Наву та Британії. Бригам Янг також домовився про друк збірки гімнів та Книги Мормона для британських святих⁶.

У Тірлі Мері та Джон відчули на собі ворожість відразу, коли місіонери почали проповідувати у них вдома. Суворого вигляду чоловіки часто зривали збори та проганяли місіонерів. Ситуація тільки погіршувалася до того дня, коли ці чоловіки повалили Джона на підлогу і безжалісно побили. Після цього він так і не одужав. Невдовзі він впав, сильно травмувався і почав кашляти кров’ю. Місіонери намагалися відвідати це подружжя, але вороже налаштовані сусіди не дозволяли їм пройти. Джон був прикутий до ліжка, і йому ставало все гірше. Зрештою він помер.

Після похорону Мері вирішила приєднатися до тих, хто збирається в Наву. Декілька апостолів, включно з Бригамом Янгом та Гебером Кімболлом, нещодавно оголосили, що тієї весни вони збираються повернутися додому і взяти з собою велику групу британських святих. Мері планувала вирушити до Північної Америки незабаром після цього у складі меншої групи святих.

Мері, оскільки лише вона одна зі своєї сімʼї належала до Церкви, спочатку відвідала батьків і братів та сестер, щоб попрощатися. Вона думала, що батько буде проти, але він просто спитав її, коли вона вирушає і на якому кораблі.

Мері була пригнічена горем у той день, коли поїхала до портового міста Брістоль. Проїжджаючи повз церкву, в якій вони з Джоном кілька місяців тому уклали шлюб, вона почала міркувати про все, що з нею сталося з того часу.

Ось вона, 24-річна вдова, збирається сама вирушити в нову землю і зв’язати своє життя з народом Божим⁷.

---

Тим часом у Наву Томас Шарп, редактор однієї з газет, зайняв місце поряд з Джозефом Смітом на підвищеній платформі й обвів поглядом кілька тисяч святих. Це було 6 квітня 1841 року, в одинадцяту річницю організації Церкви та у перший день генеральної конференції. Члени Церкви спілкувалися між собою, а навкруги лунали звуки духового оркестру. За кілька хвилин святі будуть святкувати цей важливий день, коли закладаються наріжні камені нового храму.

Томас не був членом їхньої Церкви, але мер Наву, Джон Беннет, запросив його провести цей день разом зі святими⁸. Було неважко здогадатися, для чого. Томас, будучи редактором газети, міг лише небагатьма словами створити або зруйнувати репутацію, і в Наву його запросили як потенційного союзника.

Як і святі, Томас прибув сюди недавно. Йому не виповнилося і 23 років, він прибув на захід роком раніше, щоб займатися адвокатською практикою, й оселився у місті Ворсо, яке було на відстані приблизно дня їзди на південь від Наву. Через кілька місяців після приїзду він став редактором єдиної газети, яка не належала святим в тій окрузі, і здобув собі репутацію завдяки своїй переконливій манері написання статей⁹.

Він був байдужий до вчень святих і лише злегка зворушений їхньою відданістю вірі¹⁰. Але він мав визнати, що події того дня сильно вразили його.

День почався з оглушливої​канонади, після якої відбувся парад міського ополчення, яке називалося Легіон Наву і складалося з 650 чоловіків. Джозеф Сміт і Джон Беннет у синіх бездоганних кітелях та із золотими офіцерськими еполетами промарширували на чолі Легіона через все місто до скелі, де нещодавно було викопано котлован під фундамент храму. Святі з поваги до Томаса запросили його зайняти місце у голові колони неподалік Джозефа та його помічників з числа ополченців¹¹.

Сідні Рігдон розпочав церемонію закладення наріжного каменя зі зворушливої годинної промови про нещодавні біди святих та про їхні зусилля, докладені для будівництва храмів. Після його промови Джозеф підвівся і став керувати робітниками, які опустили величезний камінь для фундаменту у південно-східний кут котлована.

“Цей основний наріжний камінь, що символізує Перше Президентство, тепер належним чином закладений на честь великого Бога, — оголосив він, — щоб у святих було місце для поклоніння Богу, а Сину Людському було де прихилити голову”¹².

Після цього священного святкування Джозеф запросив Томаса та інших почесних гостей у свій будинок на вечерю, на якій подавали індичку. Він хотів, аби вони знали, що їм раді в Наву. Хоч вони й не поділяли його релігійних поглядів, та він все ж сподівався, що вони принаймні приймуть його гостинність¹³.

---

Джозеф був радий дізнатися, що наступного дня Томас надрукував у газеті позитивний відгук про церемонію закладення наріжного каменя. Вперше з дня організації Церкви святі, здавалося, здобули приязнь до себе сусідів, заручилися підтримкою уряду і знайшли друзів у важливих місцях¹⁴.

Однак як би Джозеф не радів цьому часу в Наву, наповненому доброю волею і миром, він знав, що Господь очікує від нього покори всім Його заповідям, навіть якщо це стане випробуванням віри святих. І жодна інша заповідь не стане більшим випробуванням, ніж множинний шлюб¹⁵.

Через одкровення Джозефу було дано розуміння того, що шлюб і сім’я займають центральне місце у плані Бога. Господь послав пророка Іллю до Кертлендського храму, щоб відновити ключі священства, завдяки яким запечатують покоління, як ланки в ланцюзі. Під керівництвом Господа Джозеф почав навчати й інших святих, що чоловіки і дружини можуть бути запечатані разом на час і на вічність, тим самим стаючи спадкоємцями благословень Авраама і виконуючи вічний план Бога для Його дітей¹⁶.

Пророк Яків у Книзі Мормона навчав, що жодна людина не повинна мати “більш однієї дружини”, якщо Бог не наказує інакше¹⁷. Історія Авраама і Сарри показала, що Бог іноді наказує Своїм вірним послідовникам практикувати множинний шлюб як спосіб надати ці благословення ще більшій кількості людей і виростити для Господа завітний народ. Незважаючи на випробування, завдяки шлюбу Авраама з ще однією дружиною, Агар’ю, виник великий народ. Так само і множинний шлюб був випробуванням для святих, які його практикували, але Господь обіцяв піднести їх за послух і жертву¹⁸.

Перші роки після того як Джозеф залишив Кертленд були досить неспокійними, тому він не став тоді ознайомлювати святих з принципом множинного шлюбу. Але в Наву, де святі нарешті певною мірою відчули безпеку і стабільність, ситуація була іншою.

Джозеф також покладався на Конституцію США, яка захищала свободу віросповідання. Раніше того ж року міська рада Наву підтвердила це право, видавши постанову, в якій проголошувалося, що всі релігійні групи можуть вільно поклонятися Богу в Наву. Закон поширювався як на християн, так і на тих, хто ними не був. Хоча в Наву не було послідовників ісламу, ця постанова особливо захищала мусульман, які іноді практикували множинний шлюб¹⁹. Незважаючи на те, що політики в столиці держави розчарували Джозефа, він вірив і сподівався, що основоположні принципи Американської республіки захищатимуть його право жити відповідно до Божої волі²⁰.

І все ж таки він знав, що практика множинного шлюбу шокуватиме людей, і не наважувався відкрито навчати про нього. У той час як в інших релігійних та утопічних громадах часто були прийнятні різні форми шлюбу, святі завжди дотримувалися принципу моногамії. Більшість святих, як і більшість американців, вважали, що практикування множинного шлюбу характерне для менш цивілізованих суспільств, ніж їхнє.

Сам Джозеф не залишив жодних записів про свої погляди на множинний шлюб або про особисті труднощі, пов’язані з підкоренням цій заповіді. Емма також не відкривала нічого про те, коли саме вона дізналася про цю практику або як ця практика вплинула на їхній шлюб. Записи близьких до них людей, однак, ясно вказують на те, що ця практика була джерелом душевного болю для них обох.

І все ж Джозеф відчував спонукання навчати святих цього принципу, незважаючи на всі ризики та власні сумніви. Якщо він приватно ознайомить з цим принципом вірних чоловіків і жінок, то зможе заручитися надійною підтримкою, коли настане час, щоб навчати цього принципу відкрито. Аби прийняти принцип множинного шлюбу, людям потрібно буде позбутися своїх упереджень, переосмислити соціальні звичаї і виявити велику віру, щоб покоритися Богові, Який заповідав щось настільки чуже їхнім традиціям²¹.

Приблизно восени 1840 року Джозеф почав розмовляти з 25-річною Луїзою Бімен про цю практику. Сім’я Луїзи однією з перших увірувала в Книгу Мормона і прийняла відновлену євангелію. Після смерті батьків вона перебралася до своєї старшої сестри Мері та її чоловіка Бейтса Нобла, ветерана Табору Ізраїля²².

Бейтс був присутній на розмовах Джозефа з Луїзою про множинний шлюб²³. “Відкривши тобі це, я віддав своє життя у твої руки, — сказав йому Джозеф. — Навіть у недобру годину не видай мене моїм ворогам”²⁴.

Через деякий час Джозеф зробив Луїзі пропозицію одружитися. Вона не залишила жодних записів про свою реакцію на неї або про те, коли і чому вона прийняла її. А ввечері 5 квітня 1841 року, за день до генеральної конференції, Джозеф зустрівся з Луїзою та Бейтсом для участі у церемонії. Уповноважений Джозефом, Бейтс запечатав їх, повторюючи слова обряду, які говорив йому пророк²⁵.

---

Того літа святі раділи, коли Джона Беннета було призначено на важливу посаду в судовій системі округи. Але інші мешканці округи були розгнівані, оскільки побоювалися зростаючої політичної влади святих. У призначенні Джона вони вбачали спробу конкуруючих політиків отримати голоси святих²⁶.

Томас Шарп, будучи членом конкуруючої партії, відкрито сумнівався в тому, що Джон відповідає вимогам до кандидатів на цю посаду, а також у його репутації та щирості його недавнього хрищення. У редакційній статті він закликав громадян виступити проти цього призначення²⁷.

Томас також перебільшував повідомлення про невдоволення сотень британських святих, які прибували до тієї місцевості. “Чути розмови про те, що багато хто з них прийняв рішення виїхати звідси, — повідомляв він, — і що до Англії були направлені листи, в яких вони попереджають своїх друзів, які мають намір емігрувати, про сумний стан справ у церковному місті”. В основі їхнього невдоволення, заявляв він, лежить нестача віри в місію пророка²⁸.

Прочитавши цю редакційну статтю, Джозеф розгнівався і продиктував листа, в якому скасував свою підписку на газету, і відправив його Томасу:

“Сер, я відмовляюся від отримання вашої газети. Написане там має на меті лише очорнити мене, і одержувати таку непристойну, з дозволу сказати, газету, ці брехливі папірці, сповнені беззаконня, ганебно для будь-якої моральної людини.

Ваш, з повною зневагою,

Джозеф Сміт

P.S. Будь ласка, опублікуйте вищесказане у своїй ганебній газеті”²⁹.

Томаса зачепив цей лист, і він надрукував його у наступному випуску газети поряд із саркастичними коментарями щодо пророчого покликання Джозефа. Деякі звинувачували Томаса в тому, що він використовує свою газету, щоб улестити святих³⁰. Тепер же він хотів, щоб його читачі дізналися, що він бачить святих як зростаючу політичну загрозу правам інших мешканців округи.

Як доказ, Томас передрукував звернення, нещодавно опубліковане Джозефом, у якому святих звідусіль закликали збиратися в Наву і розбудовувати це місто. “Якщо його воля буде для них законом, — попереджав Томас своїх читачів, — що, може, ні, а може, й буде, то що ж станеться з вашими найдорожчими правами та найважливішими привілеями?”³¹

Томас займав дедалі більш критичну позицію, і Джозеф почав турбуватися, що той налаштує мешканців округи проти святих³². Наріжні камені храму були встановлені на своїх місцях, а британські іммігранти перебували на кораблі, так що на кону було дуже багато. Святі не могли втратити Наву, як вони втратили Індепенденс та Фар-Уест.

---

Жвавий порт Брістоля, що знаходиться на південному заході Англії, був заповнений безліччю кораблів, великих і маленьких³³. Зійшовши на борт корабля, який мав доставити її до Північної Америки, Мері Енн Дейвіс перевірила своє ліжко; воно виявилося чистим і без ознак бліх. Пасажирам дозволялося ставити біля ліжка лише одну валізу. Інші їхні речі зберігалися в багажному відсіку корабля.

Мері провела у Брістолі тиждень, поки корабель готували до відправлення. Заради приватності вона та інші пасажири повісили між своїми ліжками завіски, розділивши велику каюту на невеличкі відділення. Вони також гуляли вузькими вуличками Брістоля, відкриваючи для себе міські краєвиди та запахи.

Мері з дня на день очікувала, що приїдуть її батьки, щоб провести її. А для чого ще її батькові знадобилося знати назву корабля та пункт відправлення?

Та її батьки так і не приїхали. Натомість адвокати, найняті батьком, щоб змусити її залишитися, почали щодня заходити на судно, цікавлячись молодою кароокою вдовою у чорній сукні. Розчарована, але сповнена рішучості дістатися Сіону, Мері склала у валізу жалобний одяг і стала одягатися, як інші молоді жінки на борту.

Незабаром корабель відплив до Канади. Коли через два місяці він прибув до пункту призначення, Мері й ті, хто були з нею, переправилися на поромі, потім їхали потягом і пливли на річковому судні на південь, поки не прибули в гавань недалеко від Кертленда. Маючи велике бажання бути серед святих, Мері та її друзі дійшли до міста, де знайшли Уільяма Фелпса, який очолював невелику філію Церкви³⁴.

Кертленд тепер був лише слабкою подобою того, чим він був раніше. Щонеділі Уільям проводив збори в храмі, часто сидячи на узвишші сам. З того місця, де сиділа Мері, храм здавався покинутим.

Через кілька тижнів до Кертленда прибула ще одна група британських святих. Один із прибулих, Пітер Моген, збирався продовжити шлях і перетнути на поромі Великі озера, щоб доплисти до Чикаго, звідки він хотів дістатися сушею до Наву. Бажаючи завершити свою подорож, Мері та кілька інших святих приєдналися до нього та його шістьох маленьких дітей³⁵.

Дорогою в Наву Мері та Пітер познайомилися ближче. Він був удівцем і працював на свинцевих родовищах на північному заході Англії. Його дружина, Рут, померла під час пологів незадовго до того, як сім’я планувала емігрувати. Пітер подумував залишатися в Англії, але Бригам Янг переконав його вирушити до Наву³⁶.

Прибувши до Наву, Мері почала шукати там друзів з Англії. Проходячи вулицями, вона побачила якогось чоловіка, що проповідував, стоячи на бочці, і зупинилася, щоб послухати. Проповідник був досить веселим, і його прямодушна проповідь захопила увагу невеличкої юрби. Час від часу він, ніби спираючись на стіл, нахилявся вперед і клав руки на плечі високого чоловіка, що стояв перед ним.

Мері одразу впізнала в цьому проповіднику Джозефа Сміта. Після п’яти місяців дороги вона нарешті стояла серед святих у присутності пророка Бога³⁷.

---

Тим часом на іншому боці світу Орсон Гайд був глибоко зворушений, вперше побачивши Єрусалим. Стародавнє місто, обнесене товстими стінами, стояло на вершині пагорба в оточенні долин. Підійшовши до західних воріт міста, Орсон, втомлений від своєї подорожі, помітив краєм ока стіни і башти, що виднілися за ними³⁸.

Він сподівався увійти до міста разом із Джоном Пейджем, але Джон відбув до дому ще в Америці. І ось Орсон сам перетнув усю Англію, а потім і всю Європу, побувавши в деяких найбільших містах на цьому континенті. Потім він попрямував на південний схід до Константинополя. Там він сів на пором, що доставив його до прибережного міста Яффа, де він приєднався до групи англійців та їхніх добре озброєних слуг, які прямували до Єрусалима.

Протягом кількох наступних днів Орсон блукав запиленими та нерівними вулицями Єрусалима і зустрічався з міськими релігійними та громадськими діячами. В Єрусалимі проживало приблизно десять тисяч осіб, більшість з яких говорила арабською. Місто знаходилося в напівзруйнованому стані, деякі його частини після століть конфліктів та недбалого ставлення перетворилися на руїни.

Але попри все це, Орсон, відвідуючи різні місця, про які він читав у Біблії, відчував до міста та його священної історії благоговійний трепет. Коли він бачив, як люди займаються повсякденними справами, про які Спаситель розповідав у Своїх притчах, то уявляв, що переноситься в минуле у часи Ісуса. У Гефсиманії він відламав гілочку від оливкового дерева і почав розмірковувати про Спокуту³⁹.

24 жовтня 1841 року Орсон встав ще до світанку і спустився схилом до того місця, де Ісус ходив напередодні Свого розп’яття. Піднявшись на Оливну гору, Орсон глянув через долину на Єрусалим і побачив вражаючий Купол Скелі, що височіє неподалік того місця, де за часів Спасителя стояв храм⁴⁰.

Знаючи Господнє обіцяння про те, що деякі з нащадків Авраама будуть зібрані в Єрусалимі перед Другим пришестям, апостол сів і записав молитву, просячи Бога привести розсіяні залишки до їхньої обіцяної землі⁴¹.

“Спонукай їх зібратися на цій землі згідно з Твоїм словом, — молився Орсон. — Нехай вони прилетять, як хмари і як голуби, до своїх вікон”.

Закінчивши молитву, Орсон склав там купу каміння і пішов назад через долину, щоб скласти іншу купу каміння на горі Сіон як просту памʼятку про закінчення своєї місії. Після цього він вирушив у довгу дорогу додому⁴².