Всемогутня основа

Ще до світанку 28 червня Емма почула настійний стук у двері. Вона побачила свого племінника Лоренцо Уассона, який стояв на порозі, вкритий пилом. Його слова підтвердили її найбільший страх¹.

Невдовзі все місто розбудив Портер Рокуелл, який їхав вулицями і вигукував звістку про смерть Джозефа.² Дуже швидко біля дому Смітів зібрався натовп, але Емма залишилася всередині зі своїми дітьми, невеликою кількістю друзів та мешканців будинку. Її свекруха, Люсі Сміт, ходила у своїй спальні, розсіяно дивлячись у вікна. Діти юрмилися в іншій кімнаті³.

Емма сиділа сама, не висловлюючи свій сум. Через деякий час вона закрила обличчя руками і вигукнула: “Чому я вдова, а мої діти сироти?”

Почувши її ридання, до кімнати увійшов Джон Грін, маршал міста Наву. Намагаючись знайти слова втішення, він сказав, що це страждання стане вінцем її життя.

“Моїм вінцем був мій чоловік”, — різко сказала вона. “Чому, о Боже, я зовсім сама?”⁴

---

Пізніше того ж дня Уіллард Річардс і Сем’юел Сміт приїхали в Наву з фургонами, на яких привезли тіла Джозефа і Гайрума. Щоб захистити тіла від спекотного літнього сонця, їх поклали в дерев’яні ящики й накрили хмизом⁵.

Уіллард і Сем’юел були глибоко вражені нападом напередодні. Сем’юел намагався відвідати своїх братів у в’язниці, але перш ніж він зміг дістатися до Картеджа, зловмисники обстріляли його і верхи на конях переслідували його більше двох годин⁶. Тим часом Уіллард внаслідок нападу отримав незначне поранення на мочці вуха. Це було виповненням пророцтва Джозефа роком раніше про те, що кулі будуть літати навколо Уілларда, влучаючи в його друзів праворуч і ліворуч, але не залишать і дірки на його одязі⁷.

Джон Тейлор, однак, був у дуже важкому стані у Картеджі. Він мав надто складні поранення, щоб покинути місто⁸. Напередодні ввечері Уіллард і Джон написали короткого листа святим, благаючи їх не мститися за вбивство Джозефа і Гайрума. Коли Уіллард закінчив листа, Джон був настільки слабким через втрату крові, що ледве зміг підписатися під листом⁹.

В той час як Уіллард і Сем’юел підійшли до храму, група святих зустріла фургони та пішла за ними в місто. Майже всі жителі Наву приєдналися до процесії, йдучи за фургонами, які повільно рухалися повз храм та вниз по пагорбу до Особняка Наву. Святі, не стримуючись, плакали, йдучи містом¹⁰.

Коли процесія прибула до дому Смітів, Уіллард піднявся на підвищення, з якого Джозеф востаннє виступав перед Легіоном Наву. Дивлячись на десятитисячний натовп, Уіллард побачив, що багато з них були розлючені на губернатора та нападників¹¹.

“Довіртеся закону для відшкодування, — закликав він. — Залиште помсту Господу”¹².

---

Того вечора Люсі Сміт набралася сил, чекаючи з Еммою, Мері та своїми онуками біля їдальні в Особняку Наву. Раніше того дня кілька чоловіків занесли тіла Джозефа і Гайрума в будинок, щоб обмити та одягнути їх. Впродовж цього часу Люсі та її родина чекали, щоб побачити тіла. Люсі ледве стримувалася і молилася, щоб у неї вистачило сил побачити своїх убитих синів.

Коли тіла були підготовлені, Емма увійшла першою, але майже одразу знепритомніла, і її довелося винести з кімнати. Мері з тремтінням зайшла за нею, а двоє старших дітей в цей час горнулися до неї. Вона встала на коліна біля Гайрума, взяла його голову в свої руки і заплакала. “Невже вони застрелили тебе, мій дорогий Гайруме?” — сказала вона, пригладжуючи рукою його волосся. Глибокий смуток охопив її.

Емма, з допомогою друзів, невдовзі повернулася до кімнати і встала поруч з Мері біля Гайрума. Вона поклала руку на холодне чоло свого діверя й тихо щось промовила йому. Потім вона повернулася до своїх друзів і сказала: “Тепер я можу побачити його. Мені вистачить сил”.

Емма встала й самостійно підійшла до тіла Джозефа. Вона стала біля нього на коліна й поклала руку йому на щоку. “О, Джозефе, Джозефе!” — вона сказала. — Невже вони все ж забрали тебе від мене!”¹³ Юний Джозеф став навколішки й поцілував свого батька.

Люсі була настільки приголомшена смутком навколо себе, що не могла говорити. “Боже мій, — тихо молилася вона. — Нащо Ти покинув цю родину?” Вона згадувала про всі випробування, які пережила їхня родина, але коли вона дивилася на бездиханні обличчя своїх синів, вони виглядали спокійними. Люсі знала, що вороги вже не зможуть зашкодити Джозефу і Гайруму.

Вона почула голос, який промовив: “Я взяв їх до себе, щоб вони могли знайти спокій”¹⁴.

Наступного дня тисячі людей стояли біля Особняка Наву, щоб вшанувати братів. Той літній день був спекотним і безхмарним. Протягом багатьох годин святі входили в одні двері, проходили повз труни і виходили в інші двері. Братів поклали в красиві труни, обшиті білим льоном і м’яким чорним оксамитом. Прозоре скло над їхніми обличчями давало можливість тим, хто прийшов з ними попрощатися, побачити їх востаннє¹⁵.

Після того як Джозефа і Гайрума побачили всі бажаючі, Уільям Фелпс виголосив похоронну проповідь на честь пророка перед багатотисячним зібранням святих. “Що я можу сказати про провидця Джозефа? — запитав він. — Він прийшов не у вирі громадської думки, а у просте ім’я Ісуса Христа.

Він прийшов, щоб дати заповіді й закони Господа, будувати храми і навчати людей, як вдосконалюватися в любові й благодаті, — свідчив Уільям. — Він прийшов, щоб заснувати нашу Церкву на землі, на чистих і вічних принципах одкровення, пророків і апостолів”¹⁶.

---

Після похорону Мері Енн Янг написала про трагедію Бригаму, який був за сотні кілометрів на схід, виступаючи на підтримку Джозефа разом із кількома членами Дванадцятьох. “З тих пір, як ти поїхав з дому, ми зазнали великих страждань у цьому місці, — розповідала вона. — Наші дорогі брати Джозеф Сміт і Гайрум були вбиті жорстоким натовпом”. Мері Енн запевнила Бригама, що їхня сім’я в доброму здоров’ї, але вона не знала, чи вони в безпеці. За останні три тижні пошта до Наву майже не надходила, а загроза нападів зловмисників була постійною.

“Я мала благословення зберігати спокій у своїх почуттях під час бурі, — написала Мері Енн. — Я сподіваюся, що ти будеш обережним по дорозі додому, і не видаси себе тим, хто загрожуватиме твоєму життю”¹⁷.

Того ж дня Вайлет Кімболл написала Геберу. “Ніколи раніше не писала я тобі у таких складних обставинах, в яких ми перебуваємо зараз, — сказала вона йому. — Борони Боже, щоб я ще коли-небудь стала свідком подібної ситуації”.

Вілейт чула, що Уільям Ло та його послідовники все ще прагнули помститися церковним провідникам. Вона переживала за безпеку Гебера і тому не дуже хотіла, щоб її чоловік повертався додому. “Я постійно молюся, щоб Господь зберіг нас усіх і щоб ми знову зустрілися, — написала вона. — Я не сумніваюся, що зловмисники прагнутимуть забрати твоє життя, але нехай Господь дасть тобі мудрості уникнути їхніх рук”¹⁸.

Трохи пізніше Фібі Вудрафф написала своїм батькам і описала напад в Картеджі. “Ці події не зупинять роботу так само, як смерть Христа не стала кінцем його місії, але це змусить роботу Церкви рухатися ще швидше, — свідчила Фібі. — Я вірю, що Джозеф і Гайрум зараз в тому місці, де вони можуть зробити ще більше добра, ніж коли вони були з нами.

Моя віра сильніша, ніж будь-коли”, — стверджувала вона. — Я б не відмовилася від своєї віри у істинний мормонізм, навіть якби моє життя забрали через годину після написання цього листа, тому що я точно знаю, що це робота Бога”¹⁹.

---

Поки листи Мері Енн, Вілейт та Фібі йшли на схід, до Бригама Янга та Орсона Пратта дійшли чутки, що Джозеф і Гайрум були вбиті, проте ніхто не міг підтвердити цю новину. Але 16 липня член Церкви, який належав до філії в Новій Англії, яку вони відвідували, отримав листа з Наву з подробицями трагічної новини. Після прочитання листа Бригам почувався так, ніби в нього розколюється голова. Він ще ніколи не відчував такого розпачу.

Він одразу ж почав думати про священство. Джозеф тримав усі ключі, необхідні для обдарування святих і запечатування їх разом на вічність. Без цих ключів робота Господа не могла просуватися вперед. На мить Бригам відчув страх, що Джозеф не передав їх перед смертю.

Але завдяки раптовому одкровенню Бригам згадав, як Джозеф передав ключі Дванадцятьом апостолам. Вдаривши долонею по коліну, він сказав: “Ключі царства вже тут, у Церкві”²⁰.

Бригам і Орсон поїхали до Бостона, щоб зустрітися з іншими апостолами у східних штатах. Вони вирішили негайно повернутися додому і порадили всім місіонерам, які мали сім’ї в Наву, також повернутися²¹.

“Будьте радісними,— сказав Бригам святим у тому місті. — Коли Бог посилає людину виконати певну роботу, то всі дияволи пекла не можуть убити її, поки вона не виконає своє завдання”. Він свідчив, що Джозеф передав Дванадцятьом усі ключі священства перед своєю смертю. Це означало, що він залишив святим усе, що було потрібно для продовження роботи²².

---

Тим часом у Наву Емма все ще оплакувала чоловіка. Вона також почала турбуватися, як їй самій утримувати своїх дітей і свекруху. Джозеф доклав великих зусиль, щоб законно відокремити майно своєї сім’ї від того, що належало Церкві. Але все ж після нього залишилися значні борги і також він не склав заповіт. Емма боялася, що якщо Церква швидко не обере нову довірену особу, яка б розпоряджалася церковним майном замість Джозефа, то її сім’я буде в нужді²³.

Провідники Церкви в Наву не погоджувалися щодо того, хто мав повноваження призначати цю особу. Деякі люди вважали, що відповідальність має лягати на Сем’юела Сміта, найстаршого брата пророка, але він захворів після того, як натовп вигнав його з Картеджа, і раптово помер наприкінці липня²⁴. Інші вважали, що місцеві провідники колів повинні вибрати нову довірену особу. Уіллард Річардс і Уільям Фелпс хотіли відкласти прийняття цього рішення, поки Дванадцять апостолів не повернуться зі своєї місії в східних штатах, щоб вони також взяли участь у виборі людини на цю посаду.

Але Емма дуже чекала на прийняття цього рішення і хотіла, щоб провідники Церкви негайно призначили довірену особу. Її кандидатурою на цю посаду був Уільям Маркс, президент колу Наву²⁵. Однак єпископ Ньюел Уітні рішуче оспорював цей вибір, оскільки Уільям не приймав множинний шлюб і його не цікавили храмові обряди.

“Якщо Маркса буде призначено, — сказав єпископ приватно, — наші духовні благословення будуть знищені, оскільки він неприхильно ставиться до найважливіших принципів”. Ньюел знав, що Церква — це набагато більше, ніж організація з фінансовими можливостями та юридичними зобов’язаннями. Ньюел вважав, що новою довіреною особою повинна бути людина, яка повністю підтримує те, що Господь відкрив Джозефу.

Приблизно в цей самий час Джон Тейлор достатньо одужав від поранень, щоб повернутися до Наву. Парлі Пратт також повернувся зі своєї місії та приєднався до Джона, Уілларда Річардса та Уільяма Фелпса, щоб закликати Емму та Уільяма Маркса дочекатися повернення інших апостолів. Вони вважали, що набагато важливіше вибрати нову довірену особу через належну владу, ніж швидко прийняти рішення²⁷.

Потім 3 серпня до Наву повернувся Сідні Рігдон. Сідні був напарником Джозефа у президентській кампанії, і у зв’язку з цим переїхав до іншого штату, щоб задовольнити юридичні вимоги цієї посади. Але коли Сідні дізнався про смерть пророка, то поспішив назад до Іллінойсу. Сідні був упевнений, що його посада в Першому Президентстві дає йому право очолити Церкву.

На підкріплення своїх доводів, Сідні також оголосив, що отримав видіння від Бога, в якому йому було показано, що Церква потребує охоронця — когось, хто б піклувався про Церкву у відсутність Джозефа і продовжував говорити від його імені²⁸.

Прибуття Сідні стурбувало Парлі та інших апостолів у Наву. Конфлікт навколо довіреної особи виявив, що Церкві потрібна головуюча влада для прийняття важливих рішень. Але вони знали, що Сідні, так само як і Уільям Маркс, відкинув багато вчень і практик, які Господь відкрив Джозефу. Але важливішим було те, що вони знали, що протягом останніх років Джозеф менше покладався на Сідні і не передав йому всі ключі священства²⁹.

Наступного дня після прибуття Сідні публічно запропонував очолити Церкву. Він нічого не сказав про завершення будівництва храму чи обдарування святих духовною силою. Але він попередив їх, що попереду непрості часи, і пообіцяв сміливо вести їх в останні дні³⁰.

Пізніше під час зборів церковних провідників, Сідні наполягав на тому, що треба зібрати святих за два дні, щоб обрати нового провідника та призначити довірену особу. Уілларда та інших апостолів стривожила така пропозиція. Вони казали, що знадобиться більше часу, щоб розглянути заяви Сідні та дочекатися повернення решти членів їхнього кворуму.

Уільям Маркс пішов на компроміс і призначив зустріч на 8 серпня, через чотири дні³¹.

---

Увечері 6 серпня швидко поширилася новина про те, що Бригам Янг, Гебер Кімболл, Орсон Пратт, Уілфорд Вудрафф і Лайман Уайт прибули до Наву на пароплаві. Незабаром святі вітали апостолів на вулицях, коли ті поверталися до своїх домівок³².

Наступного дня ці апостоли приєдналися до Уілларда Річардса, Джона Тейлора, Парлі Пратта та Джорджа А. Сміта на зустрічі з Сідні та іншими церковними провідниками³³. До цього часу Сідні передумав обирати нового провідника 8 серпня. Натомість він сказав, що хотів би провести молитовні збори зі святими в той день, відкладаючи рішення, доки лідери Церкви не зможуть зібратися разом і “зігріти серця один одного”³⁴.

І все ж, Сідні наполягав на своєму праві керувати Церквою. “Мені було показано, що ця Церква має бути збудована для Джозефа, — сказав він, звертаючись до рад, — і всі благословення, які ми отримуємо, мають прийти через нього”. Він сказав, що його нещодавнє видіння було просто продовженням величного видіння небес, яке він бачив з Джозефом понад десять років тому.

“Мене висвятили промовцем Джозефа, — продовжував він, посилаючись на одкровення, яке Джозеф отримав у 1833 році, — і я мав приїхати до Наву і переконатися, що Церквою керують належним чином”³⁵.

Слова Сідні не вразили Уілфорда. “Це було видіння другого сорту”, — зазначив він у своєму щоденнику³⁶.

Коли Сідні закінчив говорити, Бригам підвівся і засвідчив, що Джозеф передав усі ключі та повноваження апостольства Дванадцятьом. “Мені однаково, хто очолить Церкву”, — сказав він, — але одне я повинен знати, що говорить про це Бог”³⁷.

8 серпня у день молитовних зборів, які проводив Сідні, Бригам пропустив ранкові збори зі своїм Кворумом, чого він ніколи раніше не робив³⁸. Вийшовши на вулицю, він побачив, що в гаю біля храму зібралися тисячі святих. Ранок був вітряним, і Сідні стояв у фургоні спиною до невпинного сильного вітру. Замість того, щоб проводити молитовні збори, Сідні знову запропонував себе у ролі охоронця Церкви.

Сідні говорив понад годину. Він свідчив, що Джозеф і Гайрум зберігатимуть свою владу священства вічно і що організованих ними церковних рад було достатньо, щоб керувати Церквою після їхньої смерті. “Кожна людина стоятиме на своєму місці і стоятиме перед Єговою у своєму покликанні”, — проголосив Сідні. Він знову запевнив, що його власним місцем і покликанням було бути промовцем Джозефа. Він не хотів, щоб громада голосувала з цього питання, але він хотів, щоб святі знали його погляди³⁹.

Коли Сідні закінчив говорити, Бригам закликав присутніх залишитися ще на кілька хвилин. Він сказав, що хотів би мати час, щоб оплакати смерть Джозефа, перш ніж вирішувати будь-які церковні справи, але він відчув, що у святих є нагальне бажання обрати нового провідника. Він хвилювався, що деякі з них бажають отримати владу всупереч волі Бога.

Щоб вирішити цю проблему, Бригам попросив святих повернутися пізніше того ж дня, щоб підтримати нового провідника Церкви. У голосуванні візьмуть участь Кворум дванадцятьох і всі члени Церкви. “Ми можемо вирішити це питання за п’ять хвилин — сказав він. — Ми не будемо протидіяти одне одному, і кожен чоловік і жінка скажуть амінь”⁴⁰.

---

Того дня Емілі Гойт повернулася до гаю на зустріч. Вона була двоюрідною сестрою пророка. Емілі було близько сорока років і вона закінчила академію для вчителів. За останні кілька років вона та її чоловік Сем’юел зблизилися з Джозефом і Гайрумом, і раптова смерть братів засмутила їх. Незважаючи на те, що вони жили на іншому березі річки на території Айови, Емілі та Сем’юел того дня приїхали до Наву, щоб відвідати молитовні збори Сідні⁴¹.

Близько другої години кворуми священства та ради разом зайняли свої місця на трибуні та біля неї. Тоді Бригам Янг підвівся, щоб звернутися до святих⁴². “Багато було сказано про президента Рігдона як про президента Церкви, — сказав він, — але я кажу вам, що Кворум дванадцятьох має ключі царства Божого в усьому світі”⁴³.

Коли Емілі слухала виступ Бригама, вона зловила себе на тому, що підвела погляд, щоб переконатися, що це говорить не Джозеф. У нього були вираз обличчя Джозефа, його спосіб викладення думок і навіть звучання голосу⁴⁴.

“Брат Джозеф, пророк, заклав фундамент для великої роботи, і ми будемо будувати на ньому, — продовжив Бригам. — Закладено всемогутній фундамент, і ми можемо збудувати царство, якого ніколи не було в світі. Ми можемо побудувати царство швидше, ніж сатана може знищити святих”.

Але святі повинні працювати разом, промовив Бригам, виконувати волю Господа і жити з вірою. “Якщо ви хочете, щоб вас вів Сідні Рігдон чи Уільям Ло або будь-хто інший, то можете йти до них, — сказав він, — але я кажу вам в ім’я Господа, що ніхто не може поставити іншу людину між Дванадцятьма і пророком Джозефом. Чому? Він передав у їхні руки ключі царства в цьому останньому розподілі для всього світу”⁴⁵.

Емілі відчула, що Дух і сила, які були з Джозефом, тепер перебували з Бригамом. Вона спостерігала, як апостол закликав святих підтримати Дванадцятьох апостолів як провідників Церкви. “Кожен чоловік, кожна жінка, кожен кворум тепер приведені до ладу, — сказав він. — Усі, хто підтримує це серед тих святих, які тут забралися, виявіть це підняттям правої руки”.

Емілі та вся громада підняли руки⁴⁵.

“Нам потрібно багато чого зробити, — сказав Бригам. — Основу закладено нашим пророком, і ми будемо будувати на ній. Неможливо закласти жодної іншої основи, окрім тієї, що вже закладена, і ми отримаємо наше обдарування силою, якщо того забажає Господь”⁴⁷.

Через сім років Емілі записала свої спогади про те, як була очевидецею промови Бригама до святих. Вона свідчила, що коли він був за трибуною, то його зовнішність і голос дуже нагадували Джозефа. У подальші роки багато інших святих приєдналися до цього свідчення. Вони розповідали, що побачили, як того дня на Бригама лягла пророча мантія Джозефа⁴⁸.

“Якщо хтось сумнівається, чи є у Бригама право керувати святими, — писала Емілі, — то я можу сказати, що їм треба отримати Духа Бога і дізнатися про це особисто. Господь подбає про Своїх дітей”⁴⁹.

---

Наступного дня після конференції Уілфорд відчув, що в місті все ще був похмурий настрій. “Пророка і патріарха більше немає, — писав він у своєму щоденнику, — і, схоже, немає достатньо бажання, щоб щось зробити”. Незважаючи на це, Уілфорд та інші Дванадцять апостолів негайно взялися до роботи. Вони зустрілися того дня й призначили єпископів Ньюела Уітні та Джорджа Міллера служити довіреними особами Церкви та вирішувати проблеми, пов’язані з фінансами Джозефа⁵⁰.

Через три дні вони покликали Амасу Лаймана до Кворуму дванадцятьох і розділили східну частину Сполучених Штатів і Канаду на округи, якими керували первосвященники. Бригам, Гебер і Уіллард покликали людей на ці посади й наглядали за Церквою в Америці, тоді як Уілфорд вирушив із Фібі до Англії, щоб очолити Британську місію та керувати там друкарнею⁵¹.

Поки Уілфорд готувався до своєї місії, інші апостоли намагалися зміцнити Церкву в Наву. На зборах 8 серпня святі підтримали Дванадцятьох, але деякі люди вже намагалися розділити Церкву та відвернути людей. Один із них, Джеймс Стренг, був новим членом Церкви, який стверджував, що мав листа від Джозефа, в якому Джозеф призначив його своїм справжнім наступником. Джеймс мав дім на території Вісконсин і хотів, щоб святі збиралися там⁵².

Бригам застерігав святих не слідувати за відступниками. “Не розпорошуйтесь — закликав він їх. — Залишайтесь тут, у Наву, збудуйте храм, і отримайте свій ендаумент”⁵³.

Закінчення будівництва храму залишалося головною метою Церкви. Ввечері 27 серпня перед від’їздом до Англії, Улфорд і Фібі разом з друзями відвідали храм. Стоячи біля підніжжя його стін, які сягали майже верху другого поверху, Уілфорд і Фібі милувалися тим, як місячне світло висвітлювало велич і славу цієї споруди.

Вони піднялися по драбині на вершину стін і стали на коліна, щоб помолитися. Уілфорд висловив свою вдячність Господу за те, що він давав святим сили будувати храм, і благав, щоб вони змогли завершити його, отримати ендаумент і поширити роботу Бога по всьому світу. Він також просив Господа зберегти його та Фібі під час місіонерського служіння.

“Дозволь нам виконати нашу місію в праведності, — молився він,— і отримати можливість знову повернутися на цю землю і з миром ступити на поріг дому Господа”⁵⁴.

Наступного дня, якраз перед від’їздом Уілфорда і Фібі, Бригам благословив Фібі для роботи, яка чекала її попереду. “Ти будеш благословенна на своїй місії разом з твоїм чоловіком, і ви зробите багато добра, — пообіцяв він. — Якщо ти підеш з усім смиренням, ти будеш збережена, щоб повернутися й зустрітися зі святими у храмі Господа й мати в цьому радість”.

Пізніше того дня Уілфорд і Фібі вирушили до Англії. Серед місіонерів, які подорожували з ними, були Ден Джонс і його дружина Джейн, які прямували до Уельсу, щоб виконати пророцтво Джозефа⁵⁵.