Ще одна біда

11 серпня 1842 року срібне світло місяця відбивалося в темних водах річки Міссісіпі, якою на невеликому човні тихо пливли Джозеф і його друг Ерастус Дербі. Попереду, на ділянці річки між Наву і Монтроузом, вони бачили обриси двох лісистих острівців. Пропливаючи між цими острівцями, вони помітили біля берега інший човен і попрямували до нього¹.

За день до цього Джозеф і Портер, стурбовані тим, що суд над ними не буде справедливим, непомітно покинули Наву, щоб уникнути арешту. Портер вирушив на схід, щоб залишити межі штату, тоді як Джозеф, переправившись через річку, вирушив на захід до будинку свого дядька Джона, що знаходився на території Айова, яка перебувала поза юрисдикцією шерифа штату Іллінойс та його людей. Там він переховувався весь день, але йому кортіло побачитися з сім’єю і друзями.

Коли Джозеф та Ерастус пристали до берега, їх зустріли Емма, Гайрум і деякі з близьких друзів пророка. Коли всі сіли в човен, Джозеф, взявши Емму за руку, став слухати, як присутні тихо обговорюють ситуацію в Наву².

Усе було набагато гірше, ніж очікував Джозеф. Його друзі чули, що ордер на арешт Джозефа, як і Портера, видав також губернатор штату Айова, тому йому було небезпечно й далі переховуватися в будинку свого дядька. Тепер вони очікували, що його розшукуватимуть шерифи по обох берегах ріки.

Друзі Джозефа, як і раніше, вважали, що спроби заарештувати його були незаконною і нахабною провокацією з боку ворогів пророка з Міссурі з метою схопити його. На той момент найкраще, що слід було зробити Джозефу, так це сховатися на фермі свого друга на березі річки з боку штату Іллінойс і чекати, поки все заспокоїться³.

Коли Джозеф покинув острівець, його серце переповнилося вдячністю. Інші люди знову й знову покидали і зраджували його перед обличчям випробувань. Але ці друзі прийшли темної ночі допомогти йому, прийнявши рішення залишатися поруч і дотримуватися істин, якими він так дорожив.

“Вони — мої брати, — подумав він, — і я буду жити!”

Але найбільше він був вдячний Еммі. “Вона знову поруч, — радів він, — навіть незважаючи на ще одну біду. Безстрашна, стійка, непохитна, незламна, ніжна Емма!”⁴

---

У наступні дні й тижні Емма регулярно спілкувалася з Джозефом. Коли у них не виходило зустрітися віч-на-віч, вони обмінювалися листами. Коли їй вдавалося вислизнути з-під пильного ока представників закону, які стежили за кожною її дією, вона зустрічалася з Джозефом у безпечному місці і вони обговорювали свій наступний крок. Нерідко вона передавала послання Джозефа святим, а їхні послання йому, вирішуючи, кому він може довіряти, а хто бажає йому зла і кого слід уникати⁵.

Шерифи почали погрожувати, що у разі необхідності обшукають кожен будинок в Іллінойсі, і Джозеф знав про занепокоєння святих, викликане тим, що його можуть невдовзі схопити і доставити назад у Міссурі. Деякі друзі наполягали, аби він тікав у соснові бори, що росли на північ від штату Іллінойс, де святі заготовляли деревину для будівництва храму⁶.

Ідея втечі була ненависна Джозефу. Він вважав за краще залишитися в Іллінойсі і побачити, чим закінчиться ця криза. Але він був готовий зникнути, якщо цього хотіла Емма. “Моя безпека у твоїх руках, — писав він. — Якщо ви з дітьми не підете зі мною, я не піду”.

З іншого боку, йому хотілося відвезти сім’ю кудись в інше місце, хоча б на короткий час. “Я втомився від грубої, низької і грішної вульгарності деяких верств суспільства, у якому ми живемо, — сказав він Еммі, — і я думаю, якби мені надали перепочинок хоча б на пів року, щоб я міг побути зі своєю сім’єю, це стало б самим смаком життя у моєму житті”⁷.

Емма відповіла на його лист того ж дня. “Я готова піти з тобою, якщо ти змушений зробити це, — написала вона, — але я все ж таки глибоко впевнена, що ти можеш бути в безпеці, не покидаючи цієї території. Є більше способів уберегти тебе”⁸.

Наступного вечора вона написала листа губернатору штату Іллінойс Томасу Карліну, запевнивши його в невинності Джозефа. Пророка не було в Міссурі, коли стався цей замах, пояснила вона, і він невинний у висунутих проти нього звинуваченнях. Вона вважала, що суд над Джозефом у Міссурі ніколи не буде справедливим і там його, вірогідніше за все, вб’ють.

“Я молю вас позбавити моїх безневинних дітей від страшенних мук, коли їм знову доведеться побачити, як їхнього батька несправедливо вкинуть до в’язниці або відправлять на смерть”, — благала вона⁹.

Губернатор незабаром відповів Еммі. Його лист був ввічливим і ретельно сформульованим. Він наполягав на тому, що його дії проти Джозефа вмотивовані виключно почуттям обов’язку. Він висловив надію на те, що Джозеф підкориться закону, і ніщо в його словах не натякало на те, що він готовий змінити свою думку з цього питання¹⁰.

Емма не здалася і написала другого листа, цього разу пояснивши, чому арешт її чоловіка був незаконним.

“Яка користь буде для цього штату або для Сполучених Штатів, або для будь-якої частини цього штату або Сполучених Штатів, або для вас, або для будь-якої іншої людини, — запитала вона губернатора, — від триваючих переслідувань цього народу або містера Сміта?”

Вона надіслала лист і стала чекати відповіді¹¹.

---

Тим часом більшість святих у Наву навіть не підозрювали, що Джозеф переховується лише за декілька кілометрів від них. Деякі члени Церкви вважали, що він повернувся до Вашингтона, округ Колумбія. Інші думали, що він вирушив до Європи. Спостерігаючи за тим, як шериф і його люди блукають вулицями Наву, прагнучи з’ясувати місцезнаходження Джозефа, святі стали хвилюватися про його безпеку¹². Утім вони вірили в те, що Господь захистить Свого Пророка, і продовжували займатися повсякденними справами.

Як і інші британські іммігранти, Мері Дейвіс усе ще звикала до нового життя в Наву. З часу прибуття в місто вона вийшла заміж за Пітера Могена, молодого вдівця, з яким познайомилася в Кертленді, і стала мачухою для його дітей. Вони орендували будинок Орсона Гайда, який все ще був на місії в Єрусалимі, і поки все ще безуспішно намагалися знайти підходящу роботу, щоб утримувати свою сім’ю¹³.

У Наву було багато роботи для фермерів і будівельників, але зовсім мало для кваліфікованих робітників, таких як Пітер, які раніше жили і працювали в жвавих центрах гірничодобувної та обробної промисловості в Англії. Місцеві підприємці будували в Наву заводи, фабрики і ливарні майстерні, але вони тільки починали свою діяльність і тому не могли прийняти на роботу всіх кваліфікованих робітників, які прибували у великих кількостях з Англії¹⁴.

Без стабільної роботи Мері та Пітер пережили свою першу зиму тут, розпродавши дещо з майна, аби на виручені гроші купувати їжу та дрова. Коли Джозеф дізнався про те, що в Англії Пітер працював шахтарем, то найняв його для розробки вугільного пласту, який було виявлено на його землі, що на південь від Наву. Вугілля виявилося найвищої якості, і Пітер добув його для Джозефа три вози, перш ніж пласт був вироблений¹⁵.

Деякі бідні сім’ї іммігрантів покинули Наву, щоб знайти роботу з вищою оплатою в сусідніх селах і містах, але Мері та Пітер вирішили залишитися й обходитися тим, що мають. На підлозі незакінченого будинку Гайда вони розклали дерев’яні дошки і зверху поклали матраци, на яких спали. Замість столу вони використовували скриню, а посуд зберігали зверху на ній, оскільки в них не було шаф¹⁶.

Влітку в Наву могло бути доволі задушливо, але коли в другій половині дня та вечорами спека спадала, сім’ї, як, наприклад, Могени, відкладали хатні справи і виходили гуляти містом. Вулиці часто були заповнені людьми, які говорили про політику, місцеві новини та євангелію. Іноді святим читалися лекції, вони відвідували вистави або слухали, як повітря наповнюється звуками тогочасної популярної музики у виконанні нещодавно організованого духового оркестру Наву. Десь поблизу завжди були діти, які грали в кульки, стрибали через скакалку та насолоджувалися іншими рухливими іграми, доки сонце не сідало за горизонт на річці Міссісіпі, а на потемнілому небі не починали мерехтіти зірки¹⁷.

---

До кінця серпня листи, які Джон Беннет надрукував раніше того літа, стали передруковуватися в різних газетах по всій країні, що псувало репутацію Церкви. Через це місіонерам ставало важче ділитися відновленою євангелією. У відповідь церковні провідники покликали на місію сотні старійшин, які мали дати відсіч цим негативним публікаціям у пресі.

29 серпня старійшини зустрілися в гаю недалеко від місця, де будувався храм, для отримання настанов. Під час виступу Гайрума серед присутніх відбулося якесь пожвавлення, коли Джозеф, піднявшись на сцену, зайняв там своє місце. Багато старійшин не бачили його відтоді, як він почав переховуватися з початку того місяця.

Представники влади Іллінойсу все ще розшукували Джозефа, але нещодавно вони покинули цю місцевість, і тому він зміг трохи менше дбати про свою безпеку. Трохи більше тижня він спокійно жив удома з сім’єю і конфіденційно зустрічався з Дванадцятьма та іншими церковними провідниками¹⁸.

Через два дні після цієї наради зі старійшинами Джозеф відчув, що його безпеці навряд що загрожує, і вирішив відвідати збори Товариства допомоги. Він виступив перед жінками, розповівши їм про свої недавні випробування і звинувачення. “Хоч я і роблю помилки, я не роблю того, у чому мене звинувачують, — сказав він. — Свої помилки я роблю внаслідок слабкості людської натури, як і інші люди. Ніхто не живе бездоганно”.

Він подякував Еммі та іншим жінкам за те, що захищали його і зверталися з клопотаннями до губернатора. “Жіноче Товариство допомоги брало найактивнішу участь у забезпеченні мого благополуччя, протистоячи моїм ворогам, — сказав він. — Якби таких заходів не було вжито, це призвело б до серйозніших наслідків”¹⁹.

У ті вихідні вони з Еммою приймали в себе колишнього апостола Джона Бойнтона. Хоча Джон був розкольником — і навіть погрожував братові Джозефа своїм клинком у храмі в Кертленді, — він залишив у минулому свої розбіжності з Джозефом. Під час обіду шериф штату Іллінойс і двоє озброєних поліцейських увірвалися в будинок з новими наказами заарештувати Пророка. Джон відволік їхню увагу, що дало Джозефу час вислизнути через задні двері, пробігти через кукурудзу на своєму городі і сховатися у себе в магазині.

А в будинку Емма вимагала від шерифа показати ордер на обшук. Він сказав, що в нього немає ордера і рішуче пройшов зі своїми людьми повз неї. Вони ходили з кімнати в кімнату, заглядаючи за кожні двері і кожну портьєру, але нічого не знайшли.

Того вечора, коли шериф і його люди залишили місто, Джозеф перебрався до дому своїх друзів Едварда та Енн Хантерів²⁰. “Я вважав за потрібне і мудре для себе залишити це місце на короткий час заради моєї особистої безпеки і безпеки цього народу”, — написав Джозеф святим кілька днів потому. Але він не хотів довго говорити про свої випробування. Він поділився з ними новим одкровенням про хрищення за померлих.

“Істинно так каже Господь, — було сказано в одкровенні, — нехай роботу стосовно храму Мого та всі інші роботи, які Я призначив вам, буде продовжено і не припинено”. Господь дав повеління святим вести записи про виконані ними хрищення за померлих і мати свідків, щоб викуплення померлих могло бути записано як на землі, так і на небесах²¹.

Кілька днів потому Джозеф надіслав святим додаткові настанови щодо цього обряду. “Землю буде вражено прокляттям, якщо не буде міцного поєднання певного типу між батьками і дітьми”, — написав він, перефразувавши слова Малахії. Він пояснив, що минулі й теперішні покоління мають трудитися спільно заради викуплення померлих і настання повноти часів, коли Господь відкриє всі ключі, сили і слави, що їх Він приберіг для святих, включно з тим, що Він ніколи ще не відкривав раніше.

Джозефу було складно стримувати свою радість, відчуваючи Божу милість до живих і померлих. І навіть переховуючись, несправедливо переслідуваний своїми ворогами, він бурхливо радів від думки про відновлену євангелію Ісуса Христа.

“Що ми чуємо в євангелії? — запитав він святих. — Голос радості! Голос милості з небес; голос істини від землі!” Він з радістю написав про Книгу Мормона, про ангелів, які відновили священство і його ключі, і про Бога, Який явив Свій план рядок за рядком, приписання за приписанням.

“Хіба не підемо ми далі у такій величній справі? — запитав він. — Нехай звеселяються ваші серця і радіють надзвичайно. Нехай земля зрине у співі. Нехай мертві виголошують гімни вічної хвали Царю Еммануїлу”. Усе створене свідчило про Ісуса Христа, і Його перемога над гріхом і смертю була безсумнівна.

“Яким славетним є голос, що його ми чуємо з небес!” — Радів Джозеф²².

---

Навесні 1842 року губернатор Карлін відповів на другий лист Емми, висловивши захоплення її відданістю чоловікові, але все ж відмовився допомогти їй²³. Приблизно в той самий час Джон Беннет опублікував книгу-памфлет про Джозефа і святих. Він також почав читати лекції про те, що називав “Таємною системою дружин у Наву”, інтригуючи свою аудиторію безглуздими чутками, які він чув — а багато з яких вигадав і сам, — про множинні шлюби Джозефа²⁴.

На тлі агресивної кампанії Джона, яка була в повному розпалі, і відмови губернатора Карліна втрутитися, Джозеф дедалі більше почувався загнаним у кут. Він знав, що не може здатися і постати перед судом, поки його вороги в Міссурі бажатимуть його смерті. Але він також не міг переховуватися до кінця життя. Як довго ще він зможе уникати арешту, перш ніж штат покарає його сім’ю та святих через те, що ті захищають його?²⁵

У грудні, після того як Джозеф переховувався вже три місяці, закінчився термін повноважень губернатора Карліна. Хоча новий губернатор, Томас Форд, відмовлявся відкрито втручатися у справу Джозефа, він співчував становищу Пророка і висловлював упевненість у тому, що суд буде на його боці²⁶.

Джозеф не знав, чи можна довіряти новому губернатору, але інших варіантів у нього не було. Наступного дня після Різдва 1842 року він здався Уілсону Ло, генералу Легіону Наву і брату Уільяма Ло. Після цього вони вирушили до Спрінгфілда, столиці штату, на слухання, під час якого мало бути ухвалене рішення, чи законною є вимога губернатора Міссурі заарештувати Джозефа і чи відправлять Пророка назад до штату Міссурі на суд²⁷.

Приїзд Джозефа до Спрінгфілда набув великого розголосу. Зацікавлені спостерігачі заповнили зал суду, що знаходився навпроти нової будівлі капітолію, і в тісняві, витягаючи шиї, намагалися розгледіти того, хто називав себе Пророком Бога.

“Хто з них Джо Сміт? — запитав хтось. — Це той кремезний чоловік?”

“Який гострий ніс! — сказав ще хтось. — Він надто усміхнений для пророка!”²⁸

Засідання вів суддя Натаніель Поуп, один із найбільш шанованих людей у штаті Іллінойс. Джозеф сидів попереду разом зі своїм адвокатом Джастіном Баттерфілдом. Поруч був Уіллард Річардс, який діяв як секретар Джозефа, схилився над відкритим блокнотом, у якому вів протокол засідання. У переповненому залі було також і кілька інших святих²⁹.

У розумінні судді Поупа справа Джозефа полягала не в тому, чи був Пророк співучасником у замаху на Боггза, а в тому, чи перебував він у Міссурі, коли було скоєно цей злочин, а вже потім втік за межі штату. Джосая Лемборн, молодий окружний прокурор штату Іллінойс, у своїй вступній промові зосередився на уявному пророцтві Джозефа про смерть Боггза. Він зробив висновок, що, якщо Джозеф пророкував про замах на Боггза, тоді він має бути притягнений до відповідальності і постати перед судом у Міссурі³⁰.

Коли містер Лемборн закінчив свою промову, адвокат Джозефа заявив, що звинувачення, висловлені губернатором Боггзом, а також обвинувачення, висунуті проти Пророка, не мають підстав, оскільки Джозефа не було в Міссурі, коли стався цей замах. “Немає жодного підтвердження того, що Джозеф утік із Міссурі, — підсумував містер Баттерфільд. — Він не може бути відправлений туди, поки не буде доведено, що він утікач. Вони повинні довести, що він утік!”

Потім він надав суду свідчення свідків, що підтверджують невинність Джозефа. “Якими б не були обставини, я не вважаю, що обвинувачуваний має бути доставлений у Міссурі”, — сказав він наприкінці³¹.

Наступного ранку, 5 січня 1843 року, коли Джозеф і його адвокати повернулися, щоб почути рішення суду, усі в залі перебували в очікуванні. Святі чекали із занепокоєнням, знаючи, що, якщо суддя Поуп винесе рішення не на користь Джозефа, пророк уже до вечора запросто може опинитися в руках своїх ворогів.

Суддя Поуп прийшов невдовзі після дев’ятої години ранку. Зайнявши своє місце, він подякував адвокатам і почав оголошувати своє рішення. У нього було багато чого сказати стосовно цієї справи, і поки він говорив, Уіллард Річардс поспіхом записував кожне його слово.

Як і заявляв днем раніше представник захисту, суддя також дійшов висновку, що Джозефа викликали на суд у Міссурі незаконно. “Сміт має бути виправданий”, — заявив він, не побачивши більше жодної необхідності тримати Джозефа під вартою.

Пророк встав зі стільця і вклонився суду. Після п’яти місяців переховування він нарешті був вільний³².