Істина переможе

Наприкінці весни 1837 р. апостоли Томас Марш, Девід Петтен та Уільям Сміт залишили свої домівки в Міссурі і направилися до Кертленда. Багато святих у Сіоні вже розташувалися вздовж струмка під назвою Шол-Крік, приблизно за вісімдесят кілометрів на північний схід від Індепенденс. Вони там заснували містечко з назвою Фар-Уест, скориставшись планом Джозефа для міста Сіон як інструкцією для розбудови поселення. Законодавча влада Міссурі організувала округу Колдвелл, в яку входили землі навколо Фар-Уесту та Шол-Кріку, призначивши її для поселення святих. Таким чином вони сподівалися уникнути постійного конфлікту між святими та їхніми сусідами¹

Томас був радий знову з’єднатися з рештою Дванадцятьох, особливо коли він дізнався про бажання Парлі проповідувати євангелію в Англії. Проповідування євангелії по той бік океану було важливим кроком у Господній роботі, і будучи президентом кворуму, Томас хотів зібрати апостолів і спланувати місію разом.

Він також відчував неспокій через те, що чув про розкол у Кертленді. Троє з розкольників — Люк та Лайман Джонсони і Джон Бойнтон — були членами його кворуму. Томас боявся, якщо Дванадцять апостолів не будуть єдиними, то місія в Англії не матиме успіху².

---

В Огайо Гебер Кімболл міг бачити, наскільки роз’єднаним став Кворум дванадцятьох з того часу, як шість місяців тому відкрилося Кертлендське товариство безпеки. Коли зусилля Джозефа витягти Церкву з боргів закінчилися невдачею, Орсон Гайд, Уільям Маклеллін та Орсон Пратт також почали сердитися на нього. А коли Парлі Пратт почав виступати проти Джозефа, то вірними з апостолів у Кертленді залишалися лише Гебер та Бригам Янг³.

Одного дня, коли Гебер сидів з пророком за кафедрами у храмі, Джозеф нахилився до нього і сказав: “Брате Гебер, Дух Господній прошепотів мені: “Нехай Мій слуга Гебер вирушає до Англії, і проголошує Мою євангелію, і відкриває двері спасіння тому народові”.

Гебер був приголомшений. Він був простим майже неосвіченим гончарем. Англія була наймогутнішою державою у світі, а її люди славилися своєю вченістю та релігійною відданістю. “O, Господи, — молився він, — я — людина недорікувата, і зовсім не придатний для такої роботи. Як я можу йти і проповідувати у тій країні?”⁴

А як щодо його сім’ї? Геберу було нестерпно від думки, що треба було залишити Вайлет і їхніх дітей, щоб проповідувати за океаном. Він був переконаний, що інші апостоли були більш спроможними очолювати місію. Томас Марш був старшим апостолом і був серед перших людей, які прочитали Книгу Мормона і приєдналися до Церкви. Чому б Господу не послати його?

Або як щодо Бригама? Гебер спитав Джозефа, чи хоча б Бригам міг поїхати з ним до Англії. Бригам був вищим за старшинством в кворумі, тому що він був старшим за Гебера.

“Ні”, — сказав Джозеф. Він хотів, щоб Бригам залишився у Кертленді⁵.

Неохоче Гебер прийняв покликання і підготувався до від’їзду. Він молився у храмі щодня, просячи Господа захисту й сили. Невдовзі звістка про це покликання поширилася Кертлендом, і Бригам та інші завзято підтримали його рішення їхати. “Роби, як пророк сказав тобі, — вони казали Геберу, — і будеш благословенний силою робити славетну роботу”.

Джон Бойнтон не заохочував його цього робити. “Якщо ти настільки нерозумний, щоб прийняти покликання пророка, що терпить невдачу, — глузував він, — то я не буду докладати зусиль, щоб допомогти тобі”. Лайман Джонсон також виступав проти, але після того, коли він побачив рішучість Гебера їхати, він зняв своє пальто й накинув його на плечі Гебера⁶.

Незабаром Джозеф Філдінг прибув з групою святих з Канади і його та кількох інших людей було покликано на місію. Це стало виконанням пророцтва Гебера, в якому говорилося, що місія Парлі в Канаді закладе основу для місії в Англії. Орсон Гайд покаявся у своєму невдоволенні і також приєднався до тих, хто збирався на місію. Зрештою Гебер попросив двоюрідного брата Бригама, Уілларда Річардса, поїхати з ними⁷.

У день їхнього від’їзду Гебер став навколішки з Вайлет і їхніми дітьми. Він молився, щоб Бог оберігав його у подорожі через океан, зробив його корисним на місії та забезпечував його сім’ю, поки його не буде. Потім із сльозами, що котилися по його щоках, він благословив кожного з його дітей і відправився на Британські острови⁸.

---

Економічна криза у країні продовжувалася і влітку 1837 р. Не маючи грошей і маючи обмежену кількість їжі, Джонатан Кросбі припинив працювати над будівлею свого дому і приєднався до групи людей, які будували дім для Джозефа й Емми. Але Джозеф міг платити працівникам лише банкнотами Товариства безпеки, які все менше і менше бізнесів у Кертленді приймали як оплату. Невдовзі банкноти вже майже нічого не коштували.

Поступово чоловіки, що працювали на будівництві, пішли шукати роботу, за яку платили більше. Але через фінансову паніку залишилося мало робочих місць у Кертленді та його околицях — чи будь-де в країні. Внаслідок чого вартість товарів зросла, а вартість землі різко впала. У дуже малої кількості людей в Кертленді залишилися можливості підтримувати себе чи працівників. Аби сплачувати церковні борги, Джозеф був змушений закласти храм, що загрожувало його втратою⁹.

Поки Джонатан працював над будівництвом дому пророка, його дружина Керолайн часто лежала у ліжку через перенесену важку простуду. Через інфекцію грудей вона не могла годувати сина грудним молоком, і оскільки їхні запаси їжі скорочувалися, вона хвилювалася про кожний наступний прийом їжі її сім’ї. У них був невеликий город, з якого вони могли годуватися, але не було корови, через що вони мусили купувати молоко у сусідів, щоб годувати свого сина.

Керолайн знала, що багато хто з її друзів були у такому самому становищі. Час від часу хтось ділився з ними їжею, але коли так багато святих були у нужді, здавалося, що ні у кого не було достатньо їжі, щоб ділитися.

Протягом певного часу Керолайн спостерігала, як Парлі Пратт, Бойнтони та інші близькі друзі звинувачували Церкву у своїх бідах. Вони з Джонатаном не втратили гроші у Товаристві безпеки, але вони також не були захищені від кризи. Як і багато інших, вони ледве зводили кінці з кінцями, але ні вона, ні Джонатан не мали бажання залишити Церкву чи не підтримувати пророка.

Насправді Джонатан працював над будинком Смітів доти, поки він не залишився єдиним з групи працівників. Коли він і Керолайн вже не мали їжі, він взяв вихідний, щоб знайти їжу для його сім’ї, але повернувся додому з пустими руками¹⁰.

“А що тепер нам робити?” — запитала Керолайн.

Джонатан знав, що попри те, що Джозеф й Емма мали власні фінансові труднощі, вони іноді давали їжу тим, у кого було ще менше, ніж у них. “Вранці, — сказав він, — я піду і розкажу сестрі Еммі про нашу ситуацію”.

Наступного дня Джонатан повернувся будувати дім Смітів, але ще до того, як він щось сказав Еммі, вона підійшла до нього. “Я не знаю, як у вас справи з їжею, — сказала вона, — але ти продовжував приходити працювати, коли всі інші пішли”. У руках вона тримала великий шматок окороку. “Я подумала, що хочу зробити вам подарунок”¹¹.

Здивований, Джонатан подякував її і розповів про порожню комору та хворобу Керолайн. Коли Емма почула це, вона сказала Джонатану взяти мішок і набрати стільки борошна, скільки він міг унести.

Пізніше того дня Джонатан приніс їжу додому, і коли Керолайн їла її першу справжню вечерю за багато днів, вона подумала, що ніколи ніщо не смакувало так добре¹².

---

До кінця червня розкольники у Кертленді стали більш агресивними. На чолі з Уорреном Перрішем, вони зривали недільні збори у храмі і звинувачували Джозефа у всіх можливих гріхах. Якщо хтось зі святих намагався захистити пророка, відступники починали кричати і загрожувати їхньому життю¹³.

Мері Філдінг, яка переїхала до Кертленда разом з її братом перед тим, як він поїхав в Англію, була налякана сум’яттям в Огайо. Одного ранку на зборах у храмі Парлі Пратт закликав Джозефа до покаяння і заявив, що майже вся Церква відійшла від Бога.

Слова Парлі завдали болю Мері¹⁴. Той самий голос, який навчав її євангелії, тепер засуджував пророка Бога і Церкву. Гнівний лист Парлі до Джозефа розійшовся по всьому Кертленду, і сам Парлі не приховував своїх образ. Коли Джон Тейлор був у місті, Парлі зустрівся з ним і попередив його, щоб той не підтримував Джозефа.

“Перед тим, як ти поїхав з Канади, ти впевнено свідчив про те, що Джозеф Сміт — пророк Бога, — нагадав йому Джон, — і ти сказав, що знав це через одкровення і дар Святого Духа”.

Потім Джон свідчив: “Тепер я маю подібне свідчення, якому радів ти. Якщо робота була істинною шість місяців тому, вона є істинною і сьогодні. Якщо Джозеф Сміт був пророком тоді, то він пророк і зараз”¹⁵.

У цей час Джозеф захворів і лежав у ліжку. Сильний біль пронизував його тіло, і він став занадто слабким, щоб підняти голову. Емма та його лікар залишалися поруч з ним, коли він то приходив до тями, то непритомнів. Сідні сказав, що, на його думку, Джозеф довго не проживе¹⁶.

Критики Джозефа раділи його стражданням, кажучи, що Бог карає його за гріхи. Однак багато хто з друзів пророка пішли в храм і молилися всю ніч, щоб він зцілився¹⁷.

З часом Джозеф почав одужувати і Мері відвідала його разом з Вайлет Кімболл. Він сказав, що Господь втішив його під час його хвороби. Мері була рада, що йому стало краще, і запросила його відвідати святих у Канаді, коли він одужає.

Наступної неділі Мері відвідала ще одні збори у храмі. Джозеф був ще надто слабим, щоб піти на збори, отже Уоррен Перріш підійшов до кафедри і сів на місце пророка. Гайрум як ведучий зборів не відреагував на провокацію, але промовив довгу проповідь про стан Церкви. Мері захоплювалася смиренням Гайрума, коли той нагадував святим про їхні завіти.

“Моє серце пом’якшилося, — сказав Гайрум зібранню, — і я зараз почуваю себе, як мале дитя”. Голосом, сповненим емоцій, він пообіцяв святим, що Церква з тієї ж години почне зміцнюватися.

Через кілька днів Мері написала своїй сестрі Мерсі. “Я насправді відчуваю натхнення і сподіваюся, що ми невдовзі відновимо порядок і мир у Церкві, — сказала вона. — Об’єднаймося всі у молитві за це всім серцем”¹⁸.

---

Через місяць брат Мері, Джозеф Філдінг, зійшов з поштової карети у Престоні. Місто було промисловим центром західної Англії, розташованим у серці зелених пасовищ. Високі димарі численних фабрик і млинів міста викидали в повітря хмари сірого диму, закриваючи чадом численні шпилі церков. Ріка Ріббл перетинала центр міста і, звиваючись, бігла до моря¹⁹.

Місіонери прибули в Англію в порт Ліверпуля за два дні до цього. Дослухаючись до підказок Духа, Гебер спрямував чоловіків до Престона, де брат Джозефа Філдінга, Джеймс, був проповідником²⁰. Джозеф і його сестри листувалися з Джеймсом. Вони розповіли йому про своє навернення і свідчили про відновлену євангелію Ісуса Христа. Джеймс, здавалося, був зацікавлений тим, що вони писали і розповів своїй громаді про Джозефа Сміта і святих останніх днів.

Місіонери прибули у Престон у день виборів, і, коли вони йшли вулицями, працівники саме вивісили агітаційний банер з вікна просто над їхніми головами. Послання, що було написано золотими буквами на ньому, не призначалося для місіонерів, але воно було таке саме, як і їхнє: Істина переможе.

“Амінь!” — схвальним вигуком підбадьорили вони. “Дякувати Богові, істина переможе!”²¹

Джозеф Філдінг негайно вирушив, щоб знайти свого брата. З того часу, як він поїхав з Кертленда, він молився, щоб Господь підготував Джеймса, аби той прийняв євангелію. Подібно до Джозефа, Джеймс цінував Новий Завіт і бажав жити за його принципами. Якби Джеймс прийняв відновлену євангелію, він би був чудовим помічником для місіонерів і Господньої роботи.

Коли Джозеф і місіонери прийшли до Джеймса додому, він попросив їх проповідувати з його кафедри у каплиці Ваксхол наступного ранку. Джозеф вірив, що інтерес його брата до їхнього послання був справою Господа, але він також розумів, що дозволивши їм проповідувати у себе в каплиці, його брат може втратити все.

Проповідування було заробітком Джеймса, тим, що забезпечувало його. Якщо він прийме відновлену євангелію, то опиниться без роботи²².

---

По дорозі з Фар-Уесту до Кертленда Томас Марш, Девід Петтен та Уільям Сміт на своє здивування зустріли Парлі Пратта, який йшов у зворотному напрямку. Намагаючись отямитися від своїх втрат, Парлі продав трохи землі, отримав готівку за акції Товариства безпеки, і сам прямував у Міссурі²³.

Все ще бажаючи об’єднати Кворум дванадцятьох, Томас закликав Парлі повернутися в Кертленд разом з ними. Парлі не бажав повертатися туди, де він пережив стільки болю і розчарування²⁴. Проте Томас наполягав, щоб він подумав, впевнений у тому, що він зможе примиритися з пророком.

Парлі обміркував це. Коли він писав свого листа Джозефу, він пояснив собі, що лист піде на користь пророку. Але Парлі знав, що він себе обманював. Він не був у дусі смирення, закликаючи Джозефа покаятися. Навпаки, він накинувся на нього, шукаючи відплати.

Парлі також зрозумів, що його почуття про те, що його зрадили, засліпило його, і він не бачив труднощів Джозефа. Було неправильно виступати проти пророка і звинувачувати його в егоїзмі і жадібності²⁵.

Присоромлений, Парлі вирішив повернутися до Кертленда разом з Томасом та іншими апостолами. Щойно вони прибули, він пішов до пророка додому. Джозеф все ще одужував від своєї хвороби, але йому ставало краще. Парлі заплакав, коли побачив його і вибачився за всі свої слова і вчинки, які завдали болю пророку. Джозеф пробачив його, молився за нього і благословив його²⁶.

Тим часом Томас намагався об’єднати інших членів Дванадцятьох. Він досяг успіху у примиренні Орсона Пратта і Джозефа, але Уільям Маклеллін виїхав з міста і брати Джонсони та Джон Бойнтон ніяк не могли заспокоїтися²⁷.

Сам Томас почав ремствувати, коли дізнався, що Джозеф послав Гебера Кімболла та Орсона Гайда в Англію, не порадившись з ним. Чи це не був його обов’язок як президента Дванадцятьох спрямовувати місіонерську роботу й очолювати місію в Англії? Чи не для того він прибув у Кертленд, щоб об’єднати Дванадцятьох і послати їх в інші країни?²⁸

Він молився за Гебера й Орсона та за роботу, яку вони виконували за кордоном, але йому було важко подолати свою образу й ущемлену гордість²⁹.

23 липня Томас обговорив ситуацію з Джозефом. Коли вони зустрілися, вони вирішили проблему, що виникла між ними, і Джозеф отримав одкровення для Томаса³⁰. “Ти — людина, яку Я обрав, щоб тримати ключі Мого царства, стосовно Дванадцятьох, повсюди серед усіх народів”, — запевнив його Господь. Він пробачив його гріхи і спонукав його бути у доброму гуморі.

Але Господь підтвердив, що Дванадцять мають діяти під проводом Джозефа та його радників у Першому Президентстві навіть у справах, пов’язаних з місіонерською роботою. “Отже, куди б вони не послали вас, ідіть, — сказав Господь, — і Я буду з вами”. Він сказав Томасу, що дотримання настанов Першого Президентства приведе до більшого успіху у місіонерській роботі³¹.

“І в якому б місці ви не проголошували Моє імʼя, — обіцяв Він — широкі двері буде вам відкрито”.

Господь також допоміг Томасу дізнатися, як відновити його розвалений кворум. “Будь смиренним; — сказав Він, — і Господь Бог твій вестиме тебе за руку і дасть тобі відповідь на твої молитви”.

Він заохотив Томаса і Дванадцятьох відкласти розбіжності з Джозефом і зосередитися на їхній місії. “Дивіться, щоб ви не переймалися справами Моєї Церкви в цьому місці, — продовжив Він. — Але очистіть свої серця переді Мною, а потім ідіть по всьому світу, і проповідуйте Мою євангелію кожному створінню”.

“Дивіться, — сказав Господь, — яким великим є ваше покликання”³².