Пробудження і відродження

Приблизно у 1829 році 13-річна Ненсі Александер відвідала великі збори методистів. “Їхні намети займали більше акра землі, — згадувала вона, — вони проводили збори протягом кількох днів і багатьох було навернено”. Під час зборів служитель запросив її на “місце для каяття”, де її та інших людей все зібрання заохочувало змінити своє життя, спрямувавши його до Христа. “Мені не вдалося відчути таку зміну серця”, — зізналася вона. Ті, хто відчув таку зміну, кричали:“Слава, алілуя, у мене є релігія, — згадувала вона, — але я не відчувала ніяких змін”.

Зображення

Літографія із зображенням відродження, тобто зборів у таборі

Джозеф Сміт також відвідував збори відродження, коли був підлітком, і, як і Ненсі, хотів “відчути & бажання, як і решта, вигукнути це”, але “нічого не відчував”. Зусилля “шукачів релігії”, таких, як Ненсі та Джозеф, а також священнослужителів, які сподівалися навернути більше людей і зміцнити свої церкви, викликали релігійне відродження, яке охопило північний схід Сполучених Штатів у перші десятиліття 1800-х років¹.

Після Американської революції з’явився новий уряд, який захищав релігійні свободи. У той же час священнослужителі спостерігали занепад їхніх приходів, бо відвідуваність церков у більшості штатів впала нижче 20 відсотків. Стараючись змінити цю ситуацію, багато священнослужителів намагалися зміцнити віру своїх прихожан. Церкви, які колись підтримувалися урядом, втратили своє привілейоване становище, що давало шлях для проповідників з різноманітних церков наполегливо навертати людей. Поширення відродження — те, що історики згодом назвуть Другим великим пробудженням, — надихнуло багатьох американських протестантів експериментувати з різними деномінаціями, добровільно займатися соціальними справами та просувати свої християнські переконання².

Дух пробудження спонукав до дії чоловіків і жінок усіх рас і верств суспільства. Такі групи, як єпископальці, конгрегаціоналісти та пресвітеріани, мали більш структуроване богослужіння. Їхнє відродження зазвичай складалося з офіційних лекцій і недільних проповідей, а священники цих церков посилювали свої послання, щоб пробудити аудиторію до більшої відданості. На противагу їм методисти і баптисти охоплювали сільську місцевість, проводячи там заняття і богослужіння. У міру того, як їхні території проповідування розширялися далі до кордонів, багато подорожуючих проповідників стали відомими тим, що сміливо намагалися донести євангелію до віддалених поселень. У багатьох сільських місцевостях проповідування проходило у формі зборів з ночівлею в таборі, тому великі групи людей збиралися протягом кількох днів.

Особисте навернення — ось що було відмінною рисою у проповідуванні в період відродження. Особисте навернення цікавило тих, хто шукав релігію через незадоволення церквами, які були домінуючими в той час. В історіях навернення особливого значення надавалося відчуттю докорів сумління, усвідомленню того, що Бог буде виправданий, кинувши душу людини до пекла, і глибокому свідченню про те, що спасіння прийшло через благодать Христа. Свідчення друзів та сусідів про такий досвід сприяли стрімкому посиленню інтересу до церков та реформаторських товариств і активності в них.

Related topics: Christian Churches in Joseph Smith’s Day, Religious Beliefs in Joseph Smith’s Day, Joseph Smith’s First Vision Accounts